Мы приехали на Украину в составе международной делегации ООН. Мы узрели парня лет сорока пяти, со всех ног бежавшего по городу, за которым во все лопатки бежали трое лет тридцати. Мы остановили себя, чтобы спросить у ближайших прохожих, что здесь происходит. Тем временем трое поймали убегавшего и скрутили ему руки варварским способом - морским узлом "Булинь".
Ми запитали:
- Що тут таке?
Якась бабуся закричала привселюдно:
- Тут відбувається мобілізація!
Мы вспомнили русскую песню:
"Скорый поезд к дому мчится, полечу домой, как птица
Полечу, как птица я
Жизнь начнётся без авралов, сундуков и генералов
Демобилизация
Жизнь начнётся без авралов, сундуков и генералов
Демобилизация
Я приеду к тебе вскоре, будет спать спокойно город
В клёнах и акациях
Я прижмусь к тебе щекою, ты смахнёшь слезу рукою
Демобилизация
Я прижмусь к тебе щекою, ты смахнёшь слезу рукою
Демобилизация."
Ми сказали бабусі, яка схвильовано дивилася на нас:
- У росіян є гарна пісня: "Скорий потяг до дому мчиться, полечу додому, як птах
Полечу, як птах я. Життя почнеться без авралів, скринь і генералів - Демобілізація."
Бабуся сказала:
- У нас інша пісня: "Примусова мобілізація". І тепер до нас дійшло, що росіяни прийшли в Україну, щоб врятувати нас, простих людей від нашого внутрішнього агресора і варвара.
Послушав бабусю, мы решили сказать ей правду, что она права.
І ми сказали їй:
- Бабусю, ти маєш рацію. Росіяни прийшли в Україну, щоб звільнити вас, добрих людей, від вашого агресивного уряду, у якого шибко помутився розум. Скоро в Україні всі добрі люди зрозуміють, що росіяни прийшли до них на допомогу.
Бабуся сказала:
- І слава Богу!
