Наче це не з нами було…
Десь очей твоїх далечінь,
Перших днів осінніх тепло
В давнині… Та ось в височінь
Схаменулось ціле життя
Спалахом далеких світів!
Нащо ти прийшов з небуття
І моїх пісень не схотів?
Я тебе не варта? Облиш.
Бо мені відомо і це.
І моє життя – тільки вірш,
Що тобі мій всесвіт несе!
Північ – не на дворі, в душі,
А опівдні прийде мій кат,
Душу, що вливала в вірші,
Він розчавить холодом грат
Всіх твоїх «не хочу» й «не жду»,
Всіх моїх до тебе листів,
Що ніяк із серця не йдуть
На папір у мороку днів…
Нащо цим весняним дощем
Осінь знову в душу прийшла?
…Я для тебе стану віршем.
Більше я нічим й не була…
|
это однажды случилось…
Думаю я временами:
может быть, всё мне приснилось?