Произведение «Ось це я розумію - риболовля так риболовля» автора Алик Данилов

Заїхав якось до мене з Києва у гості мій кум. А я, якраз в послові останньої поїздки в Європу, відпочивав у себе на дачі. Ми його приїзд як слід обмили, благо у мене є невеликий коньячний заводик, і закусивши коньяк домашніми грибками, копченим окостом і сомом вирішили поїхати порибалити. А щоб не стомлювати зайвий раз свої натруджені ноги, він подзвонив своєму племінникові, який працює у водній поліції, щоб він нам допоміг в цьому питанні. Через півгодини підійшов катер і повантаживши своє добро на борт, ми відправилися на Белаї - це острови на Дніпрі, біля Каховського водосховища, район речища і плавнєй.

Острови які прорізають протоки дуже гарні і багаті на дичину і рибу. На спининги і вудки там правда клює поганенько, але ось на перемет, павука, волочок і сітки риба не лише клює, але і ловиться відмінно. Племінник кума узяв на риболовлю свого сина, що нещодавно повернувся з АТО, а той свого друга, у тих хлопчиків, випадково завалялася парочка лимонок. Ну завалялася і завалялася, чи не дивина, головне, щоб запобіжники з чекою були на місці і тоді тими гранатами можна навіть цвяхи забивати. А якщо їх розрядити і виплавити тротил, їх можна використати замість грузил. У мене декілька штук було на резінці і на переметі. Зручна знаєте в господарстві річ ці гранати.

Неподалік від того місця, де ми планували розташуватися, під час війни була переправа. Наш родич, який командував звільненням Запоріжжя генерал-майор Данилов, розповідав моєму батьку, що народу у той час втопили більше ста тисяч, деякі не вміли плавати їм і зброї не давали, (все одно потонуть) інші були з саморобними дерев'яними рушницями.
Обидва береги чорні археологи перекопали і дісталися вже до річки: прив'язавши на лінь неодимові магніти вони тралять ними дно, витягуючи на світ божий військові артефакти, деякі треба тільки змастити і можна сміливо з них стріляти, інші годяться тільки на металобрухт, але і проте, того добра вистачає усім. Так, що гранати, у місцевих жителів не є такою вже великою рідкістю. Велика рідкість - це німецька танкетка відбита партизанами у фашистів і за відсутністю бензину затоплена ними ж в плавнях. Ось те справжня рідкість. Ніяк не можуть їй підняти - трясовина.
Приїжджали представники якогось приватного музею з Німеччини, пропонували загатити частину русла Дніпра і так її дістати. Наївні люди, хто ж їм дасть порпатися у своєму городі. Так вона там і покоїться, все глибше і глибше занурюючись в трясовину.

Причаливши до одного з островів, розпаливши багатя і облаштувавши місце відпочинку, молоді хлопці відігнали в глухий затон катер, накачали гумовий човен і протягнувши по протоці волочок - наловили на юшку відро дрібної тарані. Зробивши заділ на вечерню уху, вони взялися за серйозні снасті - мережі і перемети. Сутеніло... З річки потягнуло вечірньою прохолодою, посилилася течія, розгулялася хвиля, стала прибувати вода, мабуть на греблі, скидаючи її надлишки, відкрили верхній б'єф. Потрібно було трохи почекати, поки його не закриють і річка заспокоїться. А доки можна було випити і по соточке. Що і було негайно зроблено. Я розлив по кухлях свій домашній коньяк, ми випили за відпочинок і за вдалу риболовлю, випиляй по другій, по третій - і тут прийшов час ловити гранатами. А що поробиш - нічого не поробиш - зараз всім важко.

Кинута племінником граната впала під той корч, що стирчав прямо із води. Через декілька секунд пролунав глухий вибух. На річковій гладіні роздувся пухир і на поверхню річки разом з мулом спливло декілька рибин, їх тут же полізли діставати син племінника разом зі своїм товаришем:
-Ну, що там синок, - крикнув їм від вогнища племінник, - риба є?
-Малувато буде тато.
-Кажешь малувато? Тоді тримай іншу. Може від неї буде більш толку...

І не встигли ми зрозуміти, що сталося, як кинута їм друга граната полетіла до них у воду. Ви б бачили, з якою швидкістю і з якими матами вони вилітали з тієї річки. Ми чесно кажучи заціпеніли чекаючи вибуху.
-Ты, що тато очишуел зовсім!! - підбігши до вогнища визвірився його син.
-Перевірка на наявність гумору. Я вам кинув камінь. Та пожартував я - це такий тонкий ненав'язливий гумор. Не можна без цього на риболовлі. Потім, на старості років, нічого буде і згадати. Гаразд попрікаливалися і досить - йдіть ставте сітки і перемети, а то ми з такими жартами і до ранку не впораємося. Повантаживши снасті на човен, вони поплили в сутінки і незабаром зникли в одній з проток. Я підкинув у вогнище дровець і сіл грати з кумом і племінником в карти.

Останній промінь сонця, слизнувши по водній гладіні, освітив своїм багрянцем на прощання Дніпро, відправився за обрій на заслужений відпочинок. Непомітно стемніло. Замовкли птахи. Умиротворені вечірнім спокоєм, граючи в подкидного дурня, ми вже підібралися до королів на погонах, коли вдалині почувся глухий шум і в примарному світлі вовчого сонечка (місяці) на протоці замигтіли чиїсь тіні.
-Наши повертаються. - висловив своє припущення мій кум.
-Не схоже. - пригорнувшись до окулярів приладу нічного бачення сказав його племінник і тут же додав.- Мать чесна, та це ж дикі кабани.
-Дикі кабани? - здивувався я - Але звідки вони тут!?
-Долго пояснювати. - сказав кум - Петруха у тебе ще гранати залишилися? - запитав він у племінника.
-Осталась, одна, а що?
-Давай її сюди. Відкриємо сезон полювання на кабана.
-Дивись дядьку як би вони нас не порвали... - віддаючи гранату попередив він мого кума.
-Не порвуть. - прив'язуючи " лимонку" до палиці відмахнувся кум.- Якщо боїтеся залізьте на дерево. А я піду пополюю. - і поправивши мисливський ніж, що висів на поясі, зник в ночі.

Хвилин через п'ять, після того, як він пішов, тишу ночі розірвав вибух гранати. Потім почулося несамовите вищання свині і мать-перемать кума.
-Побігли на виручку! - закричав Петруха і схопивши палицю, що валялася біля вогнища, стрибнув в темряву.

Включивши ліхтарик я перестрибуючи через корчі побіг за ним. Бігти довелося недовго. Коли я вискочив на берег протоки я виявив свого кума, який з племінником вже білував невеликого кабанчика, другий кабанчик лежав поруч.

-Убьог сука, сікач, - похмуро буркнув кум, - хоча і контузило його міцно. Можливо уранці знайдемо. Забираємо туші і повертаємося в табір.

Спорудивши волокушу, ми прив'язали до неї дві кабанячі туші і волоком відтягали їх в табір, де нас вже з нетерпінням очікували рибалки, що повернулися. Сказати, що побачивши наш трофей вони сильно зрадівши кинулися в танок, таки ні. Як ні в чому не бувало вони почали білувати і обробляти туші, відбираючи м'ясо на печеню. Я викопав велику яму, насипав туди вугілля, уклав на них загорнуте в очерет м'ясо, потім нагріб на нього згори вугілля, відправився знімати стрес.

-Так звідки ж тут взялися дикі кабани? - після того, як ми випили по соточке, запитав я кума.
-А це не дикі кабани, - приголомшив мене кум, - це завезені на відгодівлю домашні свині.
-А чому вони тоді не білі, а сірі?
-Діло в тому, що через пару років життя на волі, свиноматка починає народжувати поросят, які вже нічим не відрізняються від своїх диких родичів. Зростаючи вони стають практично невловимими і перепливаючи з острова на острів, стають справжнім покаранням - людей вони не бояться і тому обносять городи під чисту. Так що скоротивши їх поголів'я ми зробили добру справу. Не суші поганим голову - наливай під печеню.

І дійсно - що витікає соком, жаренное на вугіллі, м'ясо, що виділяє аромат, виглядало досить апетитно... А з юшкою, та під коньяк... М-да, що сказати - казка...

-Ну-у-у-у - за риболовлю. - піднявши свій кухоль, сказав тост мій кум
-И хай повиздихають наші вороги, - підтримав його племінник.
-Єднаемось! Будьмо!

Після останнього випитого кухля коньяку, втома узяла своє: очі у мене почали злипатися, прийшло легке запаморочення. "Досить" - подумав я і вибачившись перед компанією пішов відпочивати в намет - чай не хлопчина вже, вважай більше п'ятдесяти років живу на цьому білому світі, не в чому собі не відмовляючи, потрібно іноді і жаліти свій організм, коли новий видадуть - невідомо. Поступово голоси від вогнища стали доноситися все тихіше і тихіше і я не помітив, як провалився в сон з кольоровими сновидіннями. Снилося мені; то зависла над протокою срібляста куля, що світиться, з якої, для сексуального експерименту, до нас спустилася, невимовна гола краса-дівиця, то піднявшись з дніпровських вирів приплив до нашого вогнища обліплений черепашками легендарний сом, якого упіймавши ще соменком, заради жарту, окільцював сам отаман Сирко.

Соменка з кільцем в губі він відпустив і той в славу козацької слави і пам'яті Сирка дожив до глибокої старості. Скільки йому років точно не знає ніхто, але те, що такий сом живе в Дніпрі не раз підтверджували рибалки, які досить часто виплутували його зі своїх сіток. Убити легендарного сома у рибалок не піднімається рука, а він користуючись своєю славою, досить часто припливає до рибальських вогнищ випрошуючи кашу і свої законні сто грам. Ходить в Запоріжжі така байка, що з ним навіть боровся, сам Леонід Жаботинский. Багато у нас на Дніпрі ходить байок - і за Змієву печеру, в якій говорять один раз в рік на Івана Купава, збирається еліксир життя, і за козацкие чаші - покупавшись в яких можна позбавитися від усіх хвороб, і за балку Сирка в якій говорять має бути часовий портал і звичайно за русалок, які досить часто влаштовують свій хоровод біля Лисої гори.