"А, сон-то похоже, что к деньгам" - просыпаясь в холодном поту подумал Василий Иванович и таки не ошибся.
Утром почтарька принесла ему денежный перевод. Увидев на нём довольно солидную сумму, эквивалент пяти тысячам вечно зелёных денег, Василий Иванович, занервничал, присвистнул от удивления, но увидев обратный адрес отправителя, успокоился. Деньги пришли от коллекторов, которым он месяц назад передоверил получение, за три года, с крымского партнёра по бизнесу, своей честной доли. Перейдя под юрисдикцию России, его партнёр решив, что он теперь единственный хозяин пансионата и ресторана: перестал выплачивать своему украинскому партнёру; почему-то сразу по его мнению ставшего правосеком-бандеровцем, положенный процент денег с их совместного бизнеса.
Василий Иванович, подождал три года, а потом воспользовавшись своими старыми связями, созвонился с братвой работающей коллекторами по Крыму и продал им долг за треть суммы. Он не особо верил в то, что деньги могут вернуться. Но он ошибся - братва своё слово сдержала. Василий Иванович получив на почте деньги, связался с бугром и поблагодарил того за деньги. Связь с Крымом была плохая, но всё же он смог расслышать, что его партнёр хоть и лечится в проктологии, на него не в претензии и теперь ежегодно сам, без напоминаний, будет отстёгивать оговоренную ранее сумму, даже с индексацией.
И вот теперь принеся с магазина увесистые пакеты, Василий Иванович, начал с удовольствием выкладывать продукты. Вскоре к нему присоединилась его жена, пенсионерка, получающая минимальную пенсию, которую она получив тут же перечисляла за квартплату. И это ещё хорошо, что они заранее побеспокоились и оформили субсидию иначе пришлось бы отдавать туда же и пенсию Василия Ивановича. Хотя, тот категорически отказывался давать из своей пенсии хоть что-то . "Пошли всё в жопу, я инвалид советской армии. Мне положены льготы. Отебитесь!" Его вначале пытались уговорить добровольно, потом начали было таскать по судам, но он пришёл на суд не только с адвокатом, который работал у них в ветеранской организации, но и со встречным иском, в котором, вполне кстати обоснованно, требовал выплатить украденные его сбережения или брать квартплату с тех сберкнижек, предварительно их проиндексировав.
Судья поняв, что может возникнуть прецедент, дело спустила на тормозах и больше Василия Ивановича, никто не тормошил, а его жена когда выплачивала, а когда и нет, ту самую малость за квартплату, которая, как раз и помещалась в её пенсию. Если бы не дивиденды, не арендная выплата с недвижимости и не их небольшой бизнес, которым они, не афишируя, занимались уже много лет, было бы совсем не зээр гут. А где и кому сейчас хорошо? Если сам о себе не побеспокоишься, (не вставишь вовремя должнику в анус паяльник) никто не поможет. А так в принципе жить, не жируя, вполне можно.
Продукты в один холодильник все не поместились, пришлось загружать второй. Василий Иванович, включил его в розетку и тут же приладил к электросчётчику неодимовый магнит. Счётчик, обиженно всхлипнув, начал тормозить бег своих цифр, потом загудев от возмущения, окончательно замер. "Я, вам суки, устрою разгул дикого капитализма по полной площадке - мстительно подумал Василий Иванович, поправляя магниты и на водяных счётчиках - "Ишь ты решили кинуть "совка". Загребётесь пыль глотать! Я не для того забираю деньгу у одних жуликов, чтобы отдавать их другим."
Холодная бутылочка пива, приятно холодя ладонь, кувыркнула пеня своё содержимое в крашенный на боку, (красили для того, чтобы не воровали с пивбаров - не помогло) советский пивной бокал. Аромат свежего баварского пива поплыл по кухне, обставленной карельским советским гарнитуром. В бокал с пивом, Василий Иванович, добавил соточку водочки "Хортица" - пиво без водки - деньги на ветер. Ёрш получился славный. Такой божественный коктейль хорошо закусывать маринованным грибочком и бутербродом с чёрной каспийской икрой. Что Василий Иванович, простой украинский пенсионер, незамедлительно и сделал. Потом ещё дважды повторил и только потом закурил свою любимую сигару Havana Club.
В глубине комнаты призывно мерцая экраном, манил в просторы интернета ноутбук. Пора было заняться и творчеством. Ибо, как известно: делу время, а потехе час. Нужно было проверить электронку, что-то давно не было поступлений из Канады за изданную там книгу, зайти на сайты, просмотреть аукционы, на которых были выставлены на продажу его картины, ответить на комментарии на литературных сайтах, подготовиться к интернет выставке в Америке и в реале на острове Хортица. Пора было, пора...
"А не пошло ли бы всё оно нахуй! - открывая вторую бутылочку пива, подумал Василий Иванович выключая ноутбук - А кому сейчас легко!?"
***
Замітка про нелегке життя українських пенсіонерів
З розмаху поставивши великі пакети, з логотипами АТБ, на стілець; український пенсіонер Василь Іванович, солідний і ще далеко не старий чоловік, став неквапливо вивантажувати їх вміст на стіл. Цієї ночі йому приснилася величезна вигрібна яма з лайном, в якій плавав розмахуючи руками бронзовий статуй, якогось радянського вождя, який знову обіцяючи йому світле майбутнє, марно намагався з неї вибратися.
"А, сон-то схоже, що до грошей" - прокидаючись в холодному поту подумав Василь Іванович і таки не помилився.
Вранці почтарка принесла йому грошовий переказ. Побачивши на ньому досить солідну суму, еквівалент п'яти тисячам вічно зелених грошей, Василь Іванович, занервував, присвиснув від подиву, але побачивши зворотну адресу відправника, заспокоївся. Гроші прийшли від колекторів, яким він місяць тому передоручив отримання, за три роки, з кримського партнера по бізнесу, своєю чесну частку. Перейшовши під юрисдикцію Росії, його партнер вирішивши, що він тепер єдиний господар пансіонату і ресторану: перестав виплачувати своєму українському партнеру; який чомусь відразу на його думку став правосеком-бандерівцем, покладений відсоток грошей з їх спільного бізнесу.
Василь Іванович, почекав три роки, а потім скориставшись своїми старими зв'язками, зідзвонився з братвою працює колекторами по Криму і продав їм борг за третину суми. Він не особливо вірив у те, що гроші можуть повернутися. Але він помилився - братва своє слово дотримала. Василь Іванович отримавши на пошті гроші, зв'язався з бугром і подякував того за гроші. Зв'язок з Кримом був поганий, але все ж він зміг розчути, що його партнер хоч і лікується в проктології, на нього не в претензії і тепер щорічно сам, без нагадувань, буде відсилати обумовлену раніше суму, навіть з індексацією.
І ось тепер принісши з магазину важкі пакети, Василь Іванович, почав із задоволенням викладати продукти. Незабаром до нього приєдналася його дружина, пенсіонерка, яка отримувала мінімальну пенсію, котру перераховувала за квартплату. І це ще добре, що вони заздалегідь потурбувалися і оформили субсидію інакше довелося б віддавати туди ж і пенсія Василя Івановича. Хоча, той категорично відмовлявся давати зі своєї пенсії хоч щось. "Пішли все в жопу, я інвалід радянської армії. Мені покладені пільги. Отебітесь!" Його спочатку намагалися умовити добровільно, потім почали було тягати по судах, але він прийшов на суд не тільки з адвокатом, який працював у них в ветеранської організації, а й із зустрічним позовом, в якому, цілком до речі обґрунтовано, вимагав виплатити вкрадені його заощадження або брати квартплату з тих ощадкнижок, попередньо їх проиндексировав.
Суддя зрозумівши, що може виникнути прецедент, справа спустила на гальмах і більше Василя Івановича, ніхто не тормошив, а його дружина коли, а коли й ні, виплачувала ту саму малість, яка як раз майже і містилася в її пенсію. Якби не дивіденди, не орендна виплата з нерухомості і не їх невеликий бізнес, яким вони, не афішуючи, займалися вже багато років, було б зовсім не зеер гут. А де і кому зараз добре? Якщо сам про себе не потурбує, (не встаючи вчасно боржнику в анус паяльник) ніхто не допоможе. А так в принципі жити, не жируючи, цілком можна.
Продукти в один холодильник все не помістилися, довелося завантажувати другий. Василь Іванович, включив його в розетку і тут же приладнав до електролічильників неодимовий магніт. Лічильник, ображено схлипнувши, почав гальмувати біг своїх цифр, потім загуде від обурення остаточно завмер. "Я, вам суки, влаштую розгул дикого капіталізму по усьому майданчику - мстиво подумав Василь Іванович, поправляючи магніти і на водяних лічильниках -" Ти ба вирішили кинути "совка". Загребьотесь пил ковтати! Я не для того забираю грошенят у одних шахраїв, щоб віддавати їх іншим. "
Холодна пляшка пива, приємно холодить долоню, перекинувся пеня свій вміст в фарбований на боці, (фарбували для того, щоб не крали з пивбарів - не допомогло) радянський пивний келих. Аромат свіжого баварського пива поплив по кухні, обставленій карельським радянським гарнітуром. У келих з пивом, Василь Іванович, додав соточку горілочки "Хортиця" - пиво без горілки - гроші на вітер. Йорж вийшов славний. Такий божий коктейль добре закушувати маринованим грибком і бутербродом з чорною каспійської ікрою. Що Василь Іванович, простий український пенсіонер, негайно і зробив. Потім ще двічі повторив і тільки потім закурив свою улюблену сигару Havana Club.
У глибині кімнати заклично мерехтячи екраном, вабив в простори інтернету ноутбук. Пора було зайнятися і творчістю. Бо, як відомо: справі час, а потісі годину. Потрібно було перевірити електронку, щось давно не було надходжень з Канади за видану там книгу, зайти на сайти, переглянути аукціони, на яких були виставлені на продаж його картини, відповісти на коментарі на літературних сайтах, підготуватися до інтернет виставці в Америці і в реалі на острові Хортиця. Пора було, пора ...
"А чи не пішло б воно все нахуй! - відкриваючи другу пляшку пива, подумав подумав Василь Іванович вимикаючи ноутбук - А кому зараз в країні легко !?"
