Когда и полушаль. Когда и смех .и насморк
Врывались к нам в постель, чтоб помешать любви…
И чуть скрипел крахмал… И ныл ковер от тапок,
И пятился диван. Плыви, мой рай, плыви!
И ускользала ткань в нас, тонкая, как бритва,
И жаркий ветер рвал наш дивный вздох почти,
И разливалась в нас волшебная палитра
Моей бездонной лжи, распластанной в ночи.
Когда в постель ползли клопы и тараканы,
Любили мы в ночи. И не взирали на.
Хоть падали со стен картины, а стаканы
Всё норовили вплавь рвануть к нам дотемна.
И налетал самум, но мы не обращали
внимания на все помехи для любви,
Но кончилась она, и обветшали шали.
Мы плавно разошлись. Как в море корабли.
Як дід дістався до кози, Той дід був сивий і сліпий,
То тут з"явився Графоман А графоман не відстає!
І віршем нудним і пустим -Про тараканів і клопів -
Обох... ну майже задовбав! Все в очі! Наче душу п"є!
Не треба, каже, так штовхать Тож переміг той графоман!
Той ковдрик, де дереш козу! Хоч слів бракує - Тхе! та - Тхе!
Бо він брудний, такую мать! Так все кохання зіпсував!
І дід той випустив сльозу! Бач! Вірші діло не просте! 04.05.2013 р.