Коли козацтво в Києві повстало,
їм хтось платив за кожний бунтодень
(не знати вже, багато це чи мало)
жебрацький пай - чотириста гривЕнь...
Пейсатий отаман "просивсь на кулю"
і артистично лоба наставляв.
Як прапор, у візку жовтіла Юля,
не знаючи -
від прибуткових справ,
тим більше, від розподілу портфелів
усунули її "рятівники"
(в минулому - куми, свати, братки),
помічені колись ножем моеля...
...сидить Іван у роздумах сьогодні:
"Я, мабуть біля шин скакав дарма,
і не тому, що у небесній сотні
картавих - ноль, а титульних - катьма!
Життя похуєвішало нещадно:
Донецьк і Київ нині - вороги.
Причина? Гірники задля нащадків
не хочуть лізти у чиїсь борги.
Тому - війна! Патріотичні гасла
знецінюють в серцях чужі жалі...
А Ненька? Вчора в світі задніх пасла.
І завтра буде... Кляті москалі!
Вони завжди у наших бідах винні,
бо заздрять незалежній Україні!
Від кого? То є тайна недосяжна.
Військова. Допуск мають лиш відважні"... |