Напередодні Нового року Мишко, мій чоловік пішов з друзями в баню. Пішов зранку. Після шостої години я почала здвонити йому на мобілку. Телефон тупо мовчав. Напевне, парились на совість. Віників не жалкували...
На початку восьмої вечора в дверях зявилось моє щастячко, піднімаючи ноги ледве не до носа. Наче перед ним мала бути прірва. Очі напівзаплющені. Рвучко впихнувши мені до рук пакет із своїм збіжжям він хутко роздягнувся, впав на диван і захропів.
Ранком чоловік запитав:
- я приніс рушник?
Мовчки подала йому пакет. Заглянувши туди Мишко сказав:
- Це не мій пакет.
- А ботинки твої? - запитала я чоловіка. - Розміра на два менші.
Чоловік шмигнув до взуття.
- А як же я в них вліз? - здивовано оглядав він чужі ботинки.
- Звідки я знаю.- байдуже буркнула я.
- Мабудь , без шкарпеток...- розмірковував він.
- Авжеж. - підтвердила не без єхидства.
Півдня Мишко комусь дзвонив, кудись бігав.
- Де твій? - запитала сусідка, завітавши до нас.
- Пішов по хліб.
- Я бачила він в "Червоне і біле" пішов. - здивувалась вона.
- Хіба ж там хлібом торгують?
- Ні. - відповіла я. - Зате там є алкоголь і пиво.
Після обіду повернувся з ботинками. И похмеленний.Захропiв на диванi.