Василь злiсно дивився скризь шибку: по тротуару перехожi, проходячи мимо його двору, обривали по кiлька ягiд з вишнi,
яка росла бiля ворiт.
- Падлюки.- зневажливо цiдив крiзь зуби. Його обуренню не було меж.Рiзний непотрiб обривае ЙОГО вишню!
Врештi, не в змозi бiльше це терпiти, вийшов на вулицю и з усiеi сили тряхонув дерево.
Стиглi ягоди посипались на землю, розбиваючись об асвальт и залишаючи буртиновi слiди на землi.
Сусiдка, Ганна, яка поралася бiля своеi хати, рвучи бурьяни серед квiтiв, в непорозуминнi глянула в бiк Василя i
продовжила свою роботу.
Василь счез за своiми воротами. Вишни докiрливо червонiли на дорозi.
Мимо iх дворiв проходили хлопець з дiвчиною.
- Яки чарiвнi квiти. - з захватом сказала дiвчина, пригортаючись до плеча хлопця обличчям.
Вiн подивився на жiнку, яка поралась на квiтнику.
Жiнка почула слова дiвчiни. Мовчки зiрвала самi красивi квiтки и протягнула тiй:
- Вiзьми, доню.
Дiвча зашарiлось, дивлячись на жiнку. Але квiти взяла.
- Дякую. -промовив хлопець.
- Та нi за що.
- Дякую.- сказала дiвчина.- Всього вам доброго.
Молодята пiшли своiм шляхом, а жiнка щасливо усмiхаючись замрiйливо дивилась им вслiд, наче бачила себе багато рокiв назад.
- Придурошна.- Криво усмiхнувсь Василь, який спостерiгав усе через вiкно.