Ой ти мати моя вiрна, ненько Украiна,
Болить серце, душа стогне у твоего сина
Ты ж, квiтуча й промениста завши людям грiла.
Була мужня, сильна, вiльна, працювати вмiла.
Пронеслася чорна хмара, попри всяку згоду,
Не з неба чи пiвночi, а якраз зi сходу.
На сади нашi та доли, на струмки й поля.
Мов зола страшна, жорстока, налетiло вороння.
Стало вожко украiнцям дыхати i жити.
Вороння хоче вiддати всiх унас в наймити.
Все що бачуть, все що квiтне, прагнуть утопити,
Холуiв своiх продажних всюди посадити.
Про свободу, та прикраси, гучно причитають,
Мовлявав, брати, почекайте, скоро покращае.
А великий ворон карка, щановна громадо,
Я насправдi дуже чесный, всiх люблю як брата.
Але справжнi украинцi не вiрять супостатам,
Iх обiцянкам солодким, й продажним щенятам.
Звуть громаду до майдану, голос подавати.
Та виходити на вiче й правду там шукати.
Нi, не стануть украинцi, голову хилити,
Терпiти знущання, та плiтки бандитiв.
Поставили своi намети посеред майдану.
Та сказали в повний голос: досить з нас обману.
Затремтiло вороння, позвало пiдмогу.
Перекрило всi шляхи, пiдняло тривогу.
I народнi вороженьки, попри всяких слiв,
Вiдiслали до майдану своiх злючих псiв.
Тi трощили та ламали народну громаду.
Не цураясь нi дiтей, нi людського ладу.
Але славнi украiнцi волю вiдстояли.
I бандитськiм нелюдям, дiйсну вiдсiч дали.
Вiдтепер наша громада, свое слово маэ.
I Арсенiй i Олег, народ пiднiмаэ.
I Вiталiй,- наша гордiсть, символ перемоги,
Всеприлюдно там шукають кращоi дороги.
Моi, любi, моi милi, браття украiнцi,
Встаньте разом, будьте гуртом, а не поодинцi.
Перед чороним вороженьком, не схиляйте крила,
Як блаженна Тимошенко, честь не погубила. |
