"Каже дядько президент -
ніби він з народом...
Та - голодні шахтарі там,
звідкіль він родом.
Лиш існують - не живуть -
нині землероби.
Страхітливі у моїх
земляків хвороби.
У одежі з других рук
вчителі у школі.
Однокласники мої -
анемічно кволі.
Брат - у війську.
Нам його,
звісно, годувати.
...А той дядько сам собі
рад аплодувати...
Уготовано старим
доленьку собачу.
Я ніколи сивину
мами не пробачу.
Вертоліт у дядька є,
дорогі палаци...
Услуговують йому
маршалки, паяци.
А я гречки смак забув,
і мука зникає...
Не з народом дядько, ні:
мимо десь блукає."
Лютий 2011 |