Червоніють грона горобини
Я згадала юні ті літа.
Моє серце так забилось вперше,
Покохала хлопця - скрипаля.
Я кохання перше не забуду,
Пам′ятати буду все життя.
Покохати вдруге важко знову,
Бо - це щире й світле відчуття.
Червоніють грона горобини,
Дозріває золота пора,
А в подвір′ї голсно щебече
Наша рідна й мила дітвора.
Діти є в родині - це чудово,
Здорово живе ця дітвора,
Щоб могла я повернуть дитинство.
Я б на мить щасливою була.
Діти наші - милі прехороші,
Не спішіть дорослішать в душі.
Важко дуже жити нам дорослим,
Бо несем тягар важкий в житті...
Червоніють грона горобини,
Дозріває золота пора.
Та чомусь згадала я сьогодні
Гарного й милого скрипаля.
Закрепить в авторских анонсах
Закрепить в шапке сайта
|
Очень душевное стихотворение!