Як пригорнеш, до серця приголубиш,
Так і стихає наче рани біль,
Ти зрозумієш, ти мене почуєш,
І без усяких непотрібних слів.
Мої нестерпні та глибокі рани,
На мить одну зціли своїм теплом,
Сповільни рухи голосної птахи,
Що забира життя чорним крилом.
Хай буде неба лагідная тиша,
І прохолода сонячних дібров,
Надії заповітні ще ясніше,
В обіймах таких бажаних долонь.
Хай, як раніше за вікном світає,
Задля здійснення потаємних мрій,
Як пригорнеш, так наче відступає,
"Дбайливий" розпач темних кольорів.
І не такі страшні тілесні муки,
Недовгий шлях по тонкому льоду,
Ти поряд, до останньої розлуки,
Рятуєш від смертельного дощу.
Безмежний простір вітри колисають,
Сумно шепочуть хмурії думки,
І лише твої зорі надихають,
Продовжити залишені роки.
Як пригорнеш, до себе приголубиш,
Наче зникає ран глибоких біль,
Ти зрозумієш, ти мене почуєш,
І без усяких непотрібних слів.
|
