Аквареллю бризнула осінь довкола,
Не боїться химерних та збудливих фарб.
І заманить в тенета роздолу
Вітром вільним. Осліпнеш від чар.
Їх вона уночі готувала
З сяйва місяця й павутиння зірок.
І червоні стрічки повплітала,
То дарунок світанку, в дівочий вінок.
Вишивала, співала мов птаха,
Милим звуком скропила землі лице.
Літо красне вона проводжала,
Чудодійниця! Недовго – пусте.
|
Це все осінь...
З повагою