Жив-був собі хлопчик Михайлик. Коли виповнилося йому сім років, прийшов час іти до школи. І пішов Михайлик у перший клас. Треба сказати, що він був лінивим, і тому навчатися йому не сподобалося. Без бажання ходив Михайлик до школи, з неохотою виконував домашні завдання. Тому і оцінки він отримував погані.
Одного зимового дня, в останній день канікул, випав густий, лапатий сніг. Вийшов хлопчик на подвір’я, і зліпив Снігову Бабу. Походив навколо неї, помилувався своєю роботою, і коли вже збирався йти додому, вирішив її розваляти. Аж тут ця Снігова Баба і мовить до нього: „ Не розвалюй мене, будь – ласка, Михайлику, я хочу довго простояти”
„ А мені що до того, - відказує хлопчик – яка мені з того вигода? ”
- Ну добре, я виконаю будь – яке твоє бажання.
- Тоді я хочу ніколи не вчити уроків, не виконувати домашні завдання, а в школі отримувати завжди одні п’ятірки.
- Добре, я виконаю твоє бажання, але за однієї умови.
- Якої?
- Один раз на рік ти повинен будеш сам вивчити будь – який урок, і отримати за нього п’ятірку, інакше мої чари закінчаться.
- Я згоден, але як же ти зробиш, щоб моє бажання здійснювалось?
- Для мене немає нічого простішого. Йди додому, Михайлику, знайдеш у себе в кімнаті Чарівний Портфелик. Ходи спокійно до школи, бо всі домашні завдання будуть у ньому зроблені, але не забувай один раз на рік підходити до мене і говорити, який урок ти вирішив вивчити самостійно, і в той день чари не діятимуть.
- Не хвилюйся, не забуватиму – відповів Михайлик, і з криком: „ Ура-а-а” побіг до хати.
І почалося в Михайлика солодке життя. Прийде зі школи і весь день гуляє. Прийде в школу, відкриє Чарівний Портфелик, а в зошитах всі домашні завдання пописані, тільки витягне з нього книжку, відкриє її і вже знає напам’ять і вірш, і будь – який переказ. Почав учитись школярик на одні п’ятірки. А коли вже близько до кінця навчального року, дочекається поки зададуть вивчити вірш невеличкий напам’ять, вивчить його, підійде до Снігової Баби, скаже, що завтра сам отримає п’ятірку, розкаже в школі вірш на „5” , і чари продовжується ще на рік. А Баба теж чарівна, стоїть у Михайлика в дворі цілий рік, не розстає, адже він виконує її умову.
Отак і закічив хлопчик і перший клас, і другий, і третій круглим відмінником. І так йому подобається таке навчання, що словами не передати. Просто казка – нічого не вчиш, все знаєш. І розлінився наш Михайлик взагалі, став регулярно прогулювати школу. А навіщо туди ходити, якщо все – одно отримає без проблем п’ятірку. А як став підходити до кінця четвертий клас, дочекався, коли задали вивчити вірш напам’ять (а було це у вівторок) , підійшов до Снігової Баби, сказав, що на четвер вивчить вірш, і сам отримає п’ятірку, так, що чари йому будуть не потрібні. В середу, звичайно, в школу не пішов, цілий день прогуляв, ввечері вивчив вірш, і пішов зранку в четвер отримувати п’ятірку. Але не могли ж ці лінощі завжди даром минати Михайлику. Не був він вчора в школі і не знав, що урока читання не буде, бо вителька захворіла. А так як більше нічого хлопчик не вчив, то про п’ятірку не могло бути і мови, а от двійок нахватався він в цей день цілих три.
Чари закінчилися. Прийшов Михайлик додому, але Снігової Баби на тому місці, де вона простояла більше трьох років, вже не було. Але найгірше було те, що разом з чарами зникли абсолютно всі знання починаючи з першого класу, адже за чотири роки цей лінивець вивчив лише чотири вірші, бо так було треба, а більше нічого. Почав Михайлик скочуватися у навчанні до круглого двієчника, що навіть постало питання залишити його ще на рік у четвертому класі. Прийшов він додому, сів на лавочку та й заплакав. Аж тут він почув знайомий голос:
- Що, ледарю, погано бути неуком?
Михайлик підняв голову і побачив на тому самому місці Снігову Бабу. Він схопився з лавочки, підбіг до Баби і благаючим голосом заплакав:
- Бабусю, рідненька, допоможи мені, будь – ласка, як – небудь!
- Ні-ні, я з ледащами не хочу і зв’язуватись.
- Я обіцяю, тобі, Бабусенько, що більше ніколи не буду лінитися, тільки зроби що – небудь.
- Ти точно правду кажеш?
- Так, так, обіцяю, я виправлюсь!
- Ну, добре, вмовив, я допоможу тобі. Я повертаю тобі знання за чотири класи. але надалі щоб ніколи не лінувався, і заробляв усе своєю працею, а не надіявся на когось, інакше не доб’єшся нічого ні в навчанні, ні в житті.
- Дякую, тобі, Бабусю, твоя наука не пройде для мене даром, я все зрозумів, що ніхто за мене нічого не зробить, якщо я сам не забажаю цього.
- Ну і добре, бажаю успіхів – сказала Снігова Баба і зникла.
А Михайлик відтоді підтягнув навчання, перестав лінуватися, вчив усе, знову став відмінником, але тепер за рахунок власних зусиль, і закінчив школу з золотою медаллю.
Тут і казочці кінець, а хто зрозумів її мораль, той молодець!
2006 рік
