... — хмикнув отаман потягуючи пиво.
— На війні як на війні...
— À la guerre comme à la guerre. Згоден. Золото при вас?
— Ста монет вистачить?
— Хіба, що на дорожні витрати. Але заради такої справи, додам ще і свої гроші.
— Спасибі, пан отаман.
— Та нема за що ... І до речі, Ви не бажаєте, паночка, переспати зі мною, скріпивши таким чином наш союз? — несподівано запитав отаман.
— Я думала, що Ви мені це так і не запропонуєте. З моїм великим задоволенням. Чур я зверху.
— А ось це вже, як карта ляже. Воруши, курва, батонами. Я тобі покажу як козаки-характерники баб гребуть.
— А як же я, дядьку, — несподівано пролунав голос небожа.
— Тьху ти ... Про тебе-то я і забув, — сплюнув з досади отаман, і звертаючись до паночко, запитав. — Двох, курва, потягнеш?
— Легко. Пішли до спальні. Тільки в ліжку не курити. Не люблю, коли гасять недопалки об мою голу дупу.
— Ух ти, яка ти, жартівниця-пустунка, — пожартував Сірко і смачно ляснув, паночку по її пишной дупі. Від отаманського ляпаса жіноча дупа затряслася дрібним тремтінням і пішла брижами, а панночка опустила руку і взяла отамана за причинне місце, яке відразу здибилось бугром.
Так вони і вийшли з кабінету, майже бігом пройшли по коридору, піднялися вузькими сходами на другий поверх. Темний коридор привів їх до дверей, за якими і була спальня. Якщо не брати до уваги вікна, великому ліжку і дзеркального трюмо з пуфом — в тій спальні нічого більше не було. Спартанська обстановка для занять сексом на великому траходромі.
— Ну і чого ти чекаєш, курва, особливого запрошення? — скидаючи сорочку, знайдену біля смітника, запитав Сірко
— Вам би, пане отамане, не завадило б прийняти баню. Аж надто від вас міцним кінським духом тхне. Двері навпроти. А я поки зроблю на швидку руку невелику випивку-закуску. Малець, тебе це теж стосується.
— Не розслаблюйся, ми швидко, — сказав Сірко виходячи з небожем зі спальні.
Баня виявилася невеликою кімнатою в якій знаходилася якась ємкість з водою. Нашвидку обмившись в ній, вони витерлися якоюсь ганчіркою яка висіла на стіні і вже хотіли повертатися до спальні, як раптом по коридору хтось затупотів і пролунали чиїсь гучні голоси. Потім почувся грохот вибітої двері і жіночий вереск.
— Валім звідси по швидкому — це по нашу душу, — прошепотів Сірко своєму небоже і відкривши вікно м’яко стрибнув з другого поверху.
— Ось і под’ебнулісь, — похмуро пожартував небоже приземлившись поруч зі своїм дядьком отаманом.
— Не скул, хлопі. Все що нам треба ми дізналися. Пора повертатися. Світає.
— А як же господиня шинку? Ми їй, що не допоможемо?
-Це не наше час, а значить і не наша війна. Та й цей часовий портал може в будь-який час закритися. Побігли швиденько до дому.
Часто озираючись назад, остерігаючись погоні, козаки дотримуючись темних місць побігли по вулиці на околицю міста, на якій, як пам’ятав отаман, стояв ліхтарний стовп з бляклою лампою. Добігши до нього вони пірнули в рятівну темряву і через мить опинилися в степу. Пробігши ще за інерцією кілька метрів отаман Сірко зупинився і озирнувся назад. Місто-примара зник.
На наступний ранок козацькі полковники зібралися в коло і з великою увагою слухали свого кошового отамана Сірка, який після безсонної ночі, був похмурий і неговіркий. Покурюючи свою трубочку він неквапливо розповілав про те, шо побачив:
— Усі ви, браття, знаєте, що я зі своїм небожем ходив вночі в розвідку в примарне місто. Повинен вам сказати, браття, що багато чого цікавого ми там побачили. Але ще більше ми отримали інформації, про те місто-примару, якої я і хочу поділитися зараз з вами. Потрапили ми з моїм небожем в майбутнє, бачили там величезні багатоповерхові будівлі, вулиці освітлені холодним світлом, за якими їздили саморушні візки ...
— Як саморушні, що так і їздили без волів? — перебив хтось із полковників свого отамана.
— А ось так і їздили без коней і волів, тільки гуркотіли і диміли вони дуже сильно. А по небу літали залізні, блискучі птахи, що не махали крилами, а у деяких, так їх взагалі не було і були вони схожі на стрекозлів-метеликів.
— Святий Боже, свят, свят, свят — витівки нечистого, — захрестилися полковники.
— Та які там витівки нечистого, кажу ж я вам — це механізми майбутнього, в якому будуть жити наші нащадки. Що ні зрозумілого?
— Ти, батьку, не сердься, але нам з нашим розумом — цього не зрозуміти. Розповідай далі.
— Та шо там далі розповідать...? Ті запроданці и засранці живут без вери та честі Жага до грошей им усе застіла. Христопродавці — воюют не з турком басурманом і ляхами, а сами з собою. Тьху на них. Збирайтеь швиденько, шановнэ товариство, до походу. Нас чекають дома жінки та дітлахи. Треба більш часу приделять їх вихованю. Шоб не переродився наш славний рід казачий в торгаші в жидів, без роду та племені. По конях. А мені ще треба на один хутір заїхати до Распути ... Ех і рубану я там тих юд та запроданців.
Козаки сіли на своїх коней і заспів пісню, як примари розтанули в мареві нескінченного українського степу.
«Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.
«Гей, вернися, Сагайдачний,
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!»
«Мені з жінкою не возиться,
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!
Сірко з нами — підтягнися.»
