Усе минає, та не все мине...
Д. Кремiнь
http://www.litgazeta.com.ua/node/4208
Усе минає, та не все мине!
Мовчать волхви. I нам не зрозумiти,
Що вже давно повиростали дiти,
А в нас, мабуть, довiку- все одне...
Одне i те ж- одне довiчне панство!
Летять столiття, ледве йдуть роки,
А все не остогидли балачки
Про нашу винятковість та обранство...
Ти, наче, одурiв, народе мiй,
Через отих, що i помруть при владi!
I деж вони такi беруться б&ядi,
Що кожен вчора, мало, не святий!
Ну хоч би хто iз них, бодай, помер
В щурячий боротьбi за привiлеї,
Та всi вони однаковi тепер-
Хоч i пани, а все одне- лакеї!
I тi, що зазивають до "братiв",
I тi, що тягнуть, начебто, в Европу.
А я лише вселенського потопу,
Вiд них не дочекатися б, хотiв...
А може i насправдi, вже потоп-
Тому й щури хапають все щосили,
I тiльки ми, мiй друже, постарiли-
Ну що за туга нам до тих Европ?
Невже i справдi доля в нас така,
Щоб сорок рокiв вештатись в пустелi
Та так i не знайти собi оселi-
Повiк тягнути долю жебрака...
I вiрити, що це обставин збiг,
I в розпачi горлати по майданах,
Допоки навеснi розтане снiг
I сива мати вийде на порiг:
-А ти все, синку, там- в заробiтчанах?
-Та ж я хiба один?
I не збагне
Душа, що вже повиростали дiти.
Волхви мовчать. I як нам зрозумiти,
Що все минає, та не все мине? |
