Скільки тепла і ніжності в іі віршах.
Скільки надії, вірності, любові.
Вона була собою у думках.
ЇЇ душа у кожному є слові.
Вона творила не дивившись в очі.
Своїй хворобі, не корилась болю.
Вона не плакалась ні темряві, ні ночі.
Вона цінила завжди свою волю.
У ній не вирувала зрада, гордість.
Вона до кращого з віршами підіймалась.
ЇЇ не докоряла вічно совість.
Поки жила, ніколи не здавалась.
Вона кохання своє берегла.
Писала про весну і мужньо виживала.
Любити серцем коханого змогла.
І у душі з веселкою співала
Лише вірші казали про печаль.
Кайдани болю забирали сили.
Але з надією вона дивилась вдаль.
ЇЇ вірші мов на руках носили.
Вона свій сум залишила в віршах.
Нажаль, її давно уже немає.
О Лесю, ти залишишся в думках.
Твоя поезія кохати надихає. |
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!"