Політ птахом,у височінь,відкриває очі,
На висоті думки спливають,
Їх вітер розсіює,часи минають,
А на землі до рабства часто є охочі.
Раби системи,шаблони чергового дня,
Різняться трішки формою,однакові по змісту,
Добав лише закваску тісту
І межі горизонту зміниш,...нема терпіння...
Руки опущені,сткляніють очі,
Сум оповиє...відчай доб'є,
Оглянешся,чи хтось там є?
Чи хтось з тобою йде,чи є охочі?
Так в натовпі самотньо помирають,
З сумним лицем,сльозами на очах,
Чому людьми ще править страх?
Чому безглуздо пропадають?
І розсипаються на прах?
Яка любов в вітрами спалених сердцях? |