А я дивлюсь, як відень твій на скроні
Розплескує беззахистну блакить,
Твоя долонь тримтить в моій долоні,
І час не лине, зупинилась мить...
На двох одне- наметом- божевілля,
Весняні кроки сколихнули тінь,
І пролісками дихає довкілля,
До обрія- прозора далечінь...
Щє вчора ти- звичайна, незнайома,
Була обабіч моєго життя,
Самотність як хвороба, як саркома,
Іржою іло душу каяття...
Що не таланить, не знайшов єдину,
Життя кріз пальці- мов сухий пісок,
Аж раптом- посмішка! І я немов хлопчина!
І ми на двох один зробили крок...
А я дивлюсь, як відень твій на скроні
Розплескує беззахистну блакить,
Твоя долонь тримтить в моій долоні,
І повінь почуттів не зупинить... |
