Произведение «E pur si muove!» автора Пилипенко Сергей Андреевич

Ось біда вийшла, так біда. Мало того, що і ніч сама по собі була темною, як п'яти у сатани, так ще і туман виповзнем виповз на дорогу, з колючих забок, та з глиняного яру. А до хутору ще верста, як і не дві. І казав же Опанас поперед того Хролу, мовляв, чи не заночувати нам у дворі у пана Млиновського? По такій темноті і ногу в лисячій норі нерівна година вивернеш боком і чоботи зіб'єш об узгір'я. Так ні ж, суворий наполяганням з міцної горілки дяк Хрол Скринька, як упреться, так і двома волами із задуманого не спихнути. Не хочу, говорив він півчому церкви Всіх Святих, шо стояла в сельце Шевлудяхи блізь містечка Хмильова, Опанасу Чорночобіту, не хочу, говорив, залишати свою молоду жінку одну ночувати в хатині. У таку чорну ніч всяка паскудна нечисть норовить пополювати за слабосильними православними душами. А ну як знюхається баба з нечистим? Так і на мені гріх великий буде. Мати-то її вже давно з самим бісом знається, усяк в хуторі тепер знає, шо вона відьма, а вже Хрол зрозумів як тільки оженілся. Та і яка йому атестація спати на панському дворі, на торішній соломі поряд з дурними коровами? Напевно, він не бурсак який, а дяк рукопокладений!

Ось так і йшли вони, хватаючи один одного за поли колючих свит, і запрягали очі в темноті, відсьорбуючи горілку з штофа зеленого віденського скла, шо пожертвував пан Млиновський разом з срібними мадярськими дукатами за те, шо не впустили-таки войтовського синка вниз головою в наливну срібну купіль при хрещенні. Батюшка Селіверст аж надто був хистким на ногах, видно з далекої дороги, суспіль уставленої бусурманськимі шинками з бурякової горілкою. Батюшку на кінець служби відправили ночувати вкомору, де доки за недоліком свіжого урожаю лежали старі коров'ячі шкіри та драгобічськие попони, начисто з'їдені міллю. А Хрол з Опанасом віддавали хвалу новокрещеному немовляті до найпізніших півнів, поки і чарку в руці не стало видне. Так і пішли наздогад, промацуючи дорогу, де хапаючись руками за вітки чернобиля, де топаючи каблуком по щільній землі. А вже давно б і хутору бути пора, а дорога все не кінчається та не кінчається. Як би так до самого Хмильова не дійти, вішь ти, як нечистийдорогу завдовжки розтягнув! Так би і невідомо було, скільки ще довелося рвати шаровари по колючках, шо зростають на будь-якій київській і хмильовськой дорозі, та стала нападати на дяка Хрола невтішна туга. Чи від того, шо жінка удома одна залишилася, чи від того, шо горілка з штофа так і не кінчалася, а може і просто від слабкості ножної. А лише зійшов він зі своєї дороги, ліг під кущем колючого терну, та так і задрімав, поклавши замурзаний кулак під нечесану голову. А тут вже і Опанас сів на свою спину, ану, не кидати ж дяка в темному степу одного.

Скільки часу прошло, ніхто не вважав. Це гань в бурсах час і гріш вважають. А лише коли відкрив дяк ока, то побачив над собою небеса ангельські. Піднебіння чисте і зірки що твоя роса на яблуневих листах. І козацький шлях міст свій перекинув з одного кінця землі, на іншій її край. І від такої краси захотів він звестися на ноги і оспівати хвалу архангелам за їх поденну роботу. Спробував він встати, але центрокрутна сила землі закрутила його і перевернула навзнак. І зірки над ним, взявшись за руки закрутили свою пісню, як діви в гаю, наплетя собі волошкових вінків. Незрозуміло, що мав в розумінні дяк, чи голову свою непохмелену або інше що, але він ясно посміхнувся і вголос сказав: - А все-таки вона крутиться!

За багато верст від того, що пропахнув вишнями і кінським потім сельца Шевлудяхи, в далекому королівстві іноземця, рівно через місяць після такої темної для Хрола і Опанаса ночі, двадцять другого червня одна тисяча шістсот тридцять третього року якийсь астроном, по прізвищу Галілей, каявся в досконалих гріхах, стоячи в церкві Святої Марії уклінним перед судом інквізиції. Не хотів каятися, а каявся. А коли своїм упокорюванням заслужив на пробачення і отримав індульгенцію за крамольні думки про обертання земної тверді, то, вставши з колін, тут же поспішив виправдатися перед собою за свою старечу слабкість. Неголосно, але дуже виразно виголосив вже знайому нам фразу: «А все-таки вона крутиться!»

Хто його тепер знає? А ну не спи в ту ніч півчий Опанас Чорночобіт на голій землі, міцно притискуючи переполовинений штоф, скинувши чоботи і сховавшись старою свитою, і май при цьому він при собі перо хоч би з маленьким клаптиком пергаментного паперу, шоби зберегти ці знамениті слова, може бути і говорили б зараз люди добрі, згадуючи про це: – А ви знаєте, хто це сказав? По всьому божому світу і зараз відомо! Це шевлудяховський дяк Хрол Скринька сказав! Великий філософ!