Володимир Сосюра (1898, Дебальцево - 1965, Киев)
***
Весняний сад, квітки барвисті,
пісні пташині в вишині,
і ти – у сяйві і намисті,
подібна сонцю і весні.
А в небі радість журавлина,
і даль степів, мов крил розмах.
Моя кохана Україно,
такою ти – в моїх очах.
Гвіздки твої пробили руки,
на вітрі коси золоті,
а в чорнім небі – круки, круки...
То ти розп'ята на хресті.
Огні померкнули ласкаві
в твоїх очах. Кругом штики.
Втоптали чоботи криваві
твоє намисто і квітки.
Та упаде удар огнистий,
у прах розсиплються штики.
Ми підберем твоє намисто,
знов розцвітуть твої квітки.
Луна пісень кругом полине,
тебе ми знімемо з хреста,
і ти воскреснеш, Україно,
моя ти страднице свята!
1941 г.
***
Весенний сад. Фиалок море.
И птичий гомон в вышине.
И ты, как будто небу вторишь –
подобна солнцу и весне.
А в небе отпрыск журавлиный
крылами измеряет даль.
Моя родная Украина –
моя любовь, моя печаль.
Пробиты рученьки гвоздями.
И мир от ветров опустел.
И ворон кружит с новостями,
что ты распята на кресте.
В очах ни искры счастья, – слёзы.
В крови рассвет, да, и закат.
Война уже – последний козырь
из не вернувшихся солдат.
Очнись. Не в злобе час рассвета.
Солдатам призванных полков,
твоим участием согретым,
не жить и с тысячью штыков.
Час лихолетья скоро минет.
Сойдёшь ты с этого креста.
И будет снова в Украине
жизнь животворна и чиста!
2016 г. |