Ты слышишь? Жду! Идёт за часом час.
И сны облюбовали подоконник.
Отплакала, давно молчит свеча,
Лишь тени чуть дрожат в моих ладонях.
А за окном безудержный ноябрь,
Он абрис луж вычерчивает чёрным.
Дожди. Дожди...Им все равно, что я
Не сплю и жду - упрямо, обречённо.
Так было, было. Года два назад.
Такая ж ночь и на исходе осень.
Но знай, покуда свет в моих глазах,
Не ждать тебя
Я не сумею вовсе.
Чекаю
Еленка
http://litset.ru/publ/3-1-0-22777
Чекаю, чуєш?
Мірно плине час.
Сумують сни на синім підвіконні.
Бентежить тіні сплакана свіча,
Ховаючись в тремкі мої долоні.
А за вікном сльозливий листопад
Малює вперто на землі калюжі.
Так вже було – дві осені назад:
Дощі… Дощі… Холодні і байдужі.
Їм все одно, що помира свіча,
Що ніч без снів, що я без тебе скнію.
Та поки світло жевріє в очах –
Чекаю.
Бо по-іншому не вмію |