Ходив він від села к селу,
Його пісні лунали всюди.
Коли він ледь торкав струну,
М,якшали навіть черстві люди.
А в тих піснях журба і біль,
Яскравий теплий промінь сходу
Та мрія, що надасть зусиль
В сумлінні бідного народу.
Кобзар в хатини щастя звав,
Шинкар, з душею - ніч неначе,
Отрути в кухоль домішав,
Сказав: - До краплі пий,козаче!
Замовк кобзар - травою став.
Аж, раптом пісня знову льється.
Шинкарський син запам,ятав -
І кобзу пригорнув до серця.
|
