Достовірно правдива, достеменно вчена та повчальна історія про славетно майстерного кравчика Єнса, добру та милу кохану його дівчину Кєрн, а також чарівно знамениту голку-самошвачку.
Розділ 1
(В якому розповідається за те, хто такий кравчик Єнс і навіщо йому знадобилася голка-самошвачка)
В одному далекому казковому королівстві жив кравець. Він жив у містечку, яке було не надто велике та й не дуже маленьке, але якраз саме таке, щоби в ньому жив незрівнянно майстерний і вправно дотепний умілець, яким був кравчик Єнс. Роботи у Єнса завжди було хоч відбавляй: то поший булочникові білосніжний батистовий ковпак, то селянину з ближнього села фартух грубого сукна, а то й самому начальнику прибрамної варти - ажурно вишукані шовкові манжети на його святковий шкіряний камзол червоного кольору. І всі підганяли, всім кортіло: "Давай, кравчик Єнс, ворушися, ший якнайшвидше - щоб до завтрашнього все було готово, немає часу чекати на таку дрібницю!" Але не було такої роботи, з якою б не міг тут же, швидко та вправно, впоратися наш кравець.
Багато хто, бачачи, що від замовника двері кравецької майстерні не закриваються ні на хвилину, бачачи терплячу працьовитість та дивовижне мистецтво кравчика Єнса, називали його щасливчиком, так-так, саме так і говорили: "Щасливчик Єнс! За довгий день йому завжди щось та й перепаде: пекар розплатиться в'язкою калачів, селянин принесе кошик ріпи, а начальник прибрамної варти щедро віддячиться золотим рігсдалером! Саме - блискучим золотим рігсдалером! Щасливчик Єнс! Що може бути краще та вигідніше за його майстерність! "
Та й сам Єнс був цілком задоволений долею, але все ж і в нього була одна таємно заповітна мрія: Єнсу дуже б хотілося обшивати ще й королівський двір. "У палацах живе безліч народу (прислуга, садівники, стражники), - думалося Єнсові, - та й всім їм необхідно поштопати, пришити, прошити, а то й заново пошити камзоли та куртки, ковпаки та чіпці, сорочки та незліченну кількість неймовірно найрізноманітніших панчіх. Скільки-но роботи, і тут не зівай, тільки встигай затягати в вушко найтоншу нитку та снувати отою спритною голкою. А з часом, хто знає, можливо, слух про майстерного кравчика дійде й до самого короля з королевою ".
Думка про короля з королевою була по-особливому приємна та бажано близька для нашого кравчика. Щоправда, подейкували, що король неймовірно дурний та манірний, королева ж примхлива та пихата, але Єнсу до того й діла було мало, - в мріях про палац та королівське сімейство кравчика приваблювало лише те, що всі в місті та окрузі тоді б тільки й говорили, що який він, Єнс, щасливчик, бо він обшиває самого короля з його примхливою та скупою на похвалу королевою, і як це напевне важко, але він дає собі раду і з цим, і яка це удача, володіти такою необхідною та прибутковою кравецькою майстерністю, і який він, Єнс, вправний і терплячий, вмілий і спритний кравчик!
Майстерня нашого кравця розташовувалася просто проти міської корчми. Їх розділяла вузенька міська вуличка, на якій ледь могли розминутися два пішоходи. Віконця майстерні й кухні в корчмі якраз були одне навпроти одного. У закоптілій кухоньці спритно управлялася з посудом тиха й скромна дівчина - кухарка Кєрн. І тому цілий день, відриваючи іноді погляд від скрупульозної дрібниці стібка та необережно колючи собі пальці, Єнс міг спостерігати за Кєрн, вона ж потай поглядала в бік старанно та терпляче зайнятого роботою Єнса. І кожного разу, коли Єнс з необережності колов собі палець, Кєрн злякано зойкала та шепотіла рятівну молитву за Єнса, коли ж на руки Кєрн бризкали краплі киплячої олії, Єнс злякано тремтів та шепотів вже молитву за Кєрн. Кєрн і Єнс були таємно закохані одне в одного, але настільки тихою та таємною була їх любов, що вони, напевно, і собі не могли б до пуття зізнатися про неї.
Стомлений від довгої, одноманітно виснажливої роботи Єнс засинав із думкою про Кєрн і з цією ж думкою бадьорий та радісно відпочилий він прокидався вранці. Однак познайомитися із Кєрн у Єнса не вистачало духу - Єнс все міркував, чи достатньо він хороший для неї та, познайомившись з Кєрн, чи зможе він переконливо й незвично для нього красномовно описати свої почуття до неї, милої його серцю, тихої та доброї дівчини Кєрн.
Тому-то Єнсові хотілося, щоб говір про нього, як про майстерного кравця, прокрався й до закоптілої кухоньки навпроти, щоб він, цей говір, прошепотів Кєрн на вушко, що кравчик, який відриває іноді погляд від щоденного свого заняття, необережно коле собі пальці та тихо шепоче молитву за Кєрн, - чесний молодик, котрий щиро та ніжно кохає Кєрн, що йому, Єнсові, вистачить самовідданого терпіння, майстерного вміння й наполегливого бажання, щоб забезпечити їх спільне життя, щоб звити сімейне гніздечко, щоб потім, дасть Бог, у достатку та радості виховати численних діточок їх багатолюдної, дружної та щасливої своєю повнотою родини.
Єнсу здавалося, що якби він був придворним кравцем, це набагато спростило б справу й він постав би перед милою Кєрн у найбільш приємному, привабливому, та виключно вигідному положенні.
Одне було недобре - Єнс розумів, що впоратися ще й із роботою з палацу йому не вистачить ані сил, ані часу; хоч працюй він усі дні та й цілі ночі безперервно, без відпочинку та сну - навіть тоді йому не вдалося б обшити та обслужити палацову прислугу, стражників, садівників, пихатого короля, чванькувату королеву, а ще пекаря з батистовим ковпаком, селянина з фартухом грубого сукна та самого начальника прибрамної варти з його шкіряним камзолом червоного кольору. І настільки серце Єнса вразило нехитре це міркування, що винахідливо здогадливий наш кравець всерйоз задумався за голку-самошвачку.
З давніх, незапам'ятних часів у цеху кравецьких майстрів ходив цілком правдоподібний і достовірно підтверджений слух про чудесно золоту голку, голку-самошвачку. Розповідали, що є голка, яка сама вправно штопає та відмінно міцно пришиває, пришиває-прошиває, а то й заново шиє камзоли та куртки, фартухи та ковпаки, сорочки та панчохи всіх небачено розмаїтих розмірів і фасонів. І щасливий той кравчик, який володіє цією голкою - вдвічі, а то й втричі щасливіше за працьовитого свого собрата, який старанно управляється звичайнісінькою, тупою та заіржавілою кованою голкою. З голкою-самошвачкою тільки-но роботи - встигай лишень второпати, що саме слід пошити цією славною, невтомно старанною голкою. Багато кравців хотіли б володіти такою неперевершено розчудесною дрібничкою, та що там володіти - хоча б один разочок потримати в своїх стомлених роботою пальцях оту дивину, хоча б одним оком подивитися, як на заздрість швидко та бездоганно спритно управляється з роботою цей небачений, делікатний інструмент. Лишень одне - ніхто не міг уже й пригадати, коли, де (в якому саме казковому королівстві) та хто саме з таланливих кравців останнім тримав у руках оту незвичайну чудасію.
Але настільки сердечно захопленому нашому Єнсові полюбилася ця винахідлива думка про голку-самошвачку, але настільки замріяний добряга Єнс увірував у рятівну надійність казкової помоги, що, поміркувавши якийсь час, зважився вирушити на пошуки чарівно чудотворної золотої голки.
Але де шукати голку-самошвачку? У містечку, яке було не надто велике та й не дуже маленьке, але якраз саме таке, щоби в ньому жив незрівнянно майстерний і вправно дотепний умілець, яким був кравчик Єнс, жила стара на ім'я Кельге. Вона була чаклунка. За Кельге в містечку знали всі, і пекар із батистовим ковпаком, і селянин із фартухом грубого сукна, і навіть сам начальник прибрамної варти з ажурно вишуканими манжетами святково червоного шкіряного камзола. Утім, саме начальник прибрамної варти, який про всі злодіяння, що готувалися в казковому містечку, дізнавався останнім, саме цей сумлінний начальник, від імені міської ратуші, всіх вільних громадян міста, а також від імені суворої та іноді навіть непідкупної міської сторожі оголосив старій, що "в межах ввірених його опіці зобов'язань" жодна відьма не має права займатися своїм чаклунським мистецтвом аби заподіяти шкоду та збиток, але тільки приносячи безумовну користь громадянам і приємно приголомшливий дохід міській скарбниці. На тому й зупинилися - відьма, приносячи користь, як правило, невдячним громадянам і дохід завжди безрозмірно ненаситній і вражаюче порожній міській скарбниці, сушила лікувальні коріння й трави та вдало торгувала ними на міському ринку.
Ще Кельге займалася віщуванням. Однак у цій її пристрасті міська скарбниця вочевидь терпіла несправедливо найжорстокіший збиток, тому що Кельге часто й зовсім нічого не брала за свої вигадки, які завжди та точно сповнювалися несподівано безсумнівним і випадковим чином. Пророцтвом Кельге займалася виключно для власного задоволення, а також із бажання вдосконалювати свою хитромудро витончену відьомську майстерність. Нашому Єнсові, який був їй дуже добре знайомий, вона не раз пророкувала, що, мовляв, сьогодні до тебе заявиться з терміновою роботою пекар у розірваному батистовому ковпаку, або ж селянин із відірваною бретелькою на заношеному фартуху грубого сукна, а то й сам начальник міської варти, у якого відірветься третій зверху кістяний ґудзик на його новісінькому, чудово святковому камзолі червоного кольору.
Саме до неї за порадою, завісивши на дверях своєї майстерні величеньку важку колодку, і відправився наш кравчик. Кельге він знайшов на ринку. Цього ранку вона була особливо привітна та люб'язно балакуча (торг вдався, і чаклунці було що приховати від невгамовно ненаситної та й, як завжди, вражаюче порожньої міської скарбниці).
- Добридень, Єнсе, - ласкаво привіталася чаклунка, - шукаєш голку-самошвачку? - зморщивши свого старечого рота в загадковій посмішці, припустила Кельге (вона вже знала наперед, про що Єнс прийшов з нею поговорити, і лишень із прийнятої у відунів ввічливості не поспішала викласти все одразу). Крім того, Кельге потай оцінювала важливість знаного нею та й обмірковувала, що вона могла б випросити у Єнса натомість - можливо, велику полотняну торбу, куди б вона складала зібрані лікувальні коріння та трави? Ото б усі околишні відьми заздрили її обнові!
- Я, мабуть, скажу тобі, де її шукати, але взамін, - Кельге дещо збентежилася, адже вона ніколи, або майже ніколи, нічого, або майже нічого, не брала за свої прорікання, - але взамін, коли вона буде у тебе, не пошиєш мені полотняну торбу, куди б я могла збирати коріння та трави?
Єнс, поміркувавши, що легко б впорався з пошиттям торби навіть і без голки-самошвачки, одразу погодився. Кельге розповіла йому, що голкою-самошвачкою володіє лісний король, що король добряка яких ще пошукати й тільки з самодержавного дуру, нудьги та дрімучого дикунства він дозволяє собі іноді розважитися, заманюючи в лісову глушину необережного подорожнього та морочачи йому голову видіннями, які з'являються нізвідки й раптом, видіннями оманливих стежинок, улоговин і лісових галявин. Що, без сумніву, король обдарує Єнса дорогоцінною голкою, але дістатися до
