подякував вишукано вдягненим русалонькам, вони ж у свою чергу пояснили хороброму кравчику, як йому дістатися до незнаного лісового королівства. Шкода було русалонькам розлучатися з недавнім своїм знайомим, все не зводили вони приязних із нього очей, все намагалися сказати, боязко й несміливо, все поривалися пояснити, неясно та й невміло, все хотіли запропонувати... І тут наймолодша з русалочок завела солодку, задумливу пісню про те, як привільно легко й безтурботно жити в морських глибинах, який добрий та щирий їх батько, морський володар, який прекрасний і просторо затишний мармуровий будиночок, там, на глибині, серед зарості морських дубів, ліан і винограду, як весело було б опинитися в ньому земній людині, в товаристві невгамовно непосидючих, танцюючих і невідступно лоскотливих молоденьких русалочок, про те, наскільки прекрасні їхні голоси, наскільки пружні й недоступно жадані їх руки, плечі, шия, про те, наскільки вологі та незбагненно легкі густі русалчині кучері, про те, наскільки звабливо солодкі русалкові поцілунки, про те, наскільки заклично красномовні їх обійми, про те, наскільки нелицемірна та безхитрісна, щиросерда та проста заповітна русалчина любов.
Дуже хотілося русалочкам, щоби Єнс залишився з ними, жив на дні просторого моря в затишно усамітненому мармуровому будиночку, прихованому серед густої хащі морських ліан, дубів та винограду, щоби він забув сумно метушливий і марний свій земний світ, але полюбив усіма силами доброї своєї душі: і блукаюче мерехтіння морських вогників на блакитно піщаному, пустельному дні, і дружне, тривожне коливання густих фіолетових водоростей - передвістя шаленої бурі та чарівливо зухвалого, лютого шторму, і неясний світ самотньо блукаючого холодного місяця в непорушній товщі червоно-чорної до ночі води, і шум хвилі, і шипіння прибережної піни, і блиск перлових бризок, і розкотистий гуркіт валів, і кличний стогін розгодованої білухи, яка жирує на нічних луках соковитою морської трави та радіє рожевому відтінку, що з'явився на сході, теплого та ніжного, завжди повного та рясно щедрого, того, другого місяця, який між людьми іменується надзвичайно лагідним і делікатно значущим словом - сонце. Однак Єнс відмовився. Його чекала Кєрн, тиха та добра, мила його серцю Кєрн, його Кєрн...
Розділ 3
(Про допомогу, яку надала Єнсові дружна та злагоджена пташина сім'я)
Ласкаво попрощавшись із чомусь зненацька посумнілими русалоньками, Єнс продовжив свій шлях. Знову невловимо швидкі стрижі снували над Єнсом, вказуючи йому дорогу, верткі коричневі та зелені ящірки пробігали спереду Єнса, озираючись і закликаючи його не зупинятися, але й надалі безстрашно та твердо йти уперед, і навіть маленькі мурахи, далеко відбившись від завжди метушливого свого мурашника, намагалися, ніби вірні й надійні товариші його, встигати слідом за Єнсом.
Так невтомний кравчик йшов день, два та й на третій день вийшов до безмежно глибокої ущелини. Провалля було настільки глибоким, що якби поставити одну на одну всі будівлі казкового містечка, в якому проживали Єнс і Кєрн (і дерев'яні ринкові крамнички, і маленькі кам'яні будиночки, і великі кам'яні будинки, і будку чистильника взуття, і катедральний собор, і стайню, і в'язницю, і в кінці цього всього примостити міську ратушу), а потім би ще зверху на шпильовому стирчаку міської ратуші пристроїти стоячки на одній нозі завжди сварливого начальника міської сторожі в його святково шкіряному камзолі червоного кольору, той і тоді з прірви визирав лише б шишак ревного воїна та, мабуть, ще довжелезний загострений ніс із грізно настовбурченими в різні боки предивно рудими його вусами. Але що до ріденької, невеликою лопаткою борідки, яку, відверто кажучи, просто не личить носити настільки поважно представницькому начальникові незрівнянно суворої та й іноді навіть цілковито непідкупної міської варти, то її ви б точно вже й не запримітили. По-перше, тому що ущелина була небачено глибокою та порожньо зіяючою, і в оцій безодні страхітливої порожнечі успішно могла схоронитися й не така ще ріденько рудувата та самотньо виняткова борідка, але безліч густих, заплутано нерозчесаних бородищ усіх мислимо неможливих та й немислимо розмаїтих кольорів і відтінків. А по-друге, тому що начальнику прибрамний варти не пасує та й просто негоже витріщатися на вигаданий світ нашої казки з якоїсь там нікому безіменно невідомої ущелини, вальсуючи однією ногою на вертляво крутливому ратушному флюгері (хоча б на ньому, на цьому флюгері, був викарбуваний гордовито величних герб міста – олень-пузань, що, нестримно закинувши роги, мов би хоче скочити у безвісність височини!). Наш начальник прибрамної варти (із ажурно вишуканими шовковими манжетами на святково шкіряному камзолі червоного кольору) вже точно не погодився б підніматися на такенну висоту, навіть якби йому запропонували сто золотих рігсдалерів, навіть якби тисячу, навіть тисячу тисяч золотих рігсдалерів і на додачу опуклий, повний по вінця кухоль чудово пінистого відтельського пива.
Як би там не було, але Єнс опинився перед цім проваллям. Тут би й казочці кінець, тому що перебратися на іншу сторону нашому кравчикові напевне вже точно ніяк би не вдалося. Але стрижі, стрижі, які невідступно супроводжували Єнса, невловимо швидкі, спритні стрижі, вони швидко розлетілися на всі боки та скликали на велику пташину раду всю незліченно балакучу пташину сім'ю. Стрижі й лелеки, горобці й сови, тетеруки та крижні почали співати та цвірінькати, кувати та присвистувати, воркувати, ґелґотати, пищати та щебетати так, що з цього гамору, здавалося б, не буде пуття, допоки одна сова, найстаріша, найповажніша та й мабуть найбільш бувала та досвідчена, тобто така, що багато побачила на своєму віку, (побачила й переловила безліч, цілі сонмища ненаситно ненажерливих мишей), - ця сова урочисто, велично та протяжно, як і личить поважній сові, яка так багато побачила на своєму віку, висловилася, що пташиній сім'ї можна перенести через цю глибоку ущелину не те щоб сотню – тисячу, сотні тисяч розжирілих та опецькуватих хвостатих мишей, не кажучи вже про одного, скромно вгодованого на вигляд кравчика, але для цього необхідна легка та просторо міцна мережа, та чи не йому, оскільки Єнс славиться своєю кравецькою майстерністю, якщо він справді настільки щиро та неперевершено ніжно любить свою Кєрн, чи не йому сплести цю мережу? Одне було зле, Єнсу потрібно було впоратися з цим завданням за одну ніч - багато птахів, відгукнувшись на заклик стрижів, покинули свої затишні гнізда та висиджених у них пташенят, але до ранку їм необхідно було обов'язково повернутися, щоб нагодувати своє зголодніле, ледь опірене та й далі беззахисно слабке потомство.
Нічого не вдієш, наш кравчик приступив до роботи, благо відразу знайшлося, з чого плести сітку - між лучних трав, в кущах, усюди, була сплетена невтомними павучками, тонка, надійна та майже невагома павутинна нитка, яка блискучо переливалася на сонці яскравим алмазом ранішньої роси.
Пташине товариство кинулося збирати ці найтонші волокна. Щоправда, гусей і качок, незважаючи на їх гогітливу спритність та ображений шип, одразу видалили з лав збирачів. Помаранчевими, незграбними лапками гуси та качки більше затоптували павутиння, ніж могли зібрати своїми великими та нечутливо загрубілими дзьобами. Нарешті неабияку кількість (цілу купу!) павутиння було зібрано. Єнс взявся скручувати з павутинок нитки, з ниток довгі мотузочки, а вже потім, зі сплетених павутинних мотузок, в'язати та зшивати найтоншої роботи, легку, міцну та неперевершено надійну мережу. Працьовиті мурашки та верткі ящірки, які сумлінно довго та невідступно супроводжували Єнса, розгледівши, як винахідливий кравчик плете нитку, відразу заходилися допомагати йому. Робота закипіла й вже до ранку сітка була готова.
Йой, що це була за сітка! Без зайвих зусиль вона стискалася маленькою грудочкою в кулаці, але розправлена вона вже могла повністю накрити величезну галявину, з якої, якщо покосити, а потім висушити високої та густої трави, можна було б вивезти цілий віз, та що там віз - цілих два вози запашного золотистого сіна! Тому нема мови, що Єнс легко вмістився до цієї сітки. Дружна й невгамовно щебетлива пташина родина (стрижі та лелеки, горобці та сови, крижні, синички, гуси та навіть один пелікан, який невідомо яким чином затесався до тамтешнього товариства пернатих небожителів (і який дуже кумедно підскакував на одній лапці, наслідуючи людям, котрі позбавляються таким чином від води, яка випадком потрапила їм у вухо) і навіть цей незграбно сміховинний пелікан), - всі-всі вони дзьобами й лапками вхопилися за простору мережу та й... та й, високо піднявши Єнса в повітря, перенесли його на протилежний край глибокого та недоступно бездонного урвища. Кравчик не встиг навіть злякатися толком, настільки швидкою та захоплюючою була ця подорож - лише пролунали хлопання та шум крил, лишень Єнс піднявся до легких хмаринок, лишень доторкнувся до них рукою, лишень мигцем встиг поглянути вниз, на тонко звивисту ниточку дороги, на дерева-лялечки, на різнокольорові квадратики ланів, - як тут же, стрімко та м'яко, сітка опустилася на протилежному боці прірви.
Подякувавши весело невгамовній пташиній зграї (стрижам і лелекам, горобцям і совам, синичкам, гусям та качкам, а також потішному пеліканові, що невідомо яким чином затесався до тамтешнього пернатого співтовариства) і побажавши їм всім успіху та й кмітливої вправності у ловінні комарів, жучків та мошок, змій, мишей, ропух та жаб, Єнс продовжив свій шлях. Йшов він день, йшов другий та й на третій день вийшов до густо зарослого віковими деревами лісу. Праворуч і ліворуч ліс тягнувся велично неприступною стіною могутніх, високих дерев. І настільки тісно росли дуби та ясени, ялини та сосни, клени та буки, що проскочити через їх щільні ряди вглиб лісу не змогла б і стрибуче кмітлива білочка. Величні крони дерев стрімко неслися догори, і перед цією розкішшю торжества та непохитної сили, могутності й незламної моці Єнс зупинився в безсумнівній впевненості того, що це і є жадано розшукуване їм лісове королівство. Але ж як дістатися до лісного короля, як пройти углиб королівства?
Розділ 4
(Достовірно велична, похвально значуща та завершальна розповідь про прийом, зроблений Єнсові в лісного короля, та про повернення кравчика додому)
Раптово один з дубів, що були перед Єнсом (він був вищим та й у обхваті набагато більшім за своїх побратимів), зі страшенним скрипом і тріском зламаних гілок грізно нахилився до сторопілого кравчика та й запитав його - хто він, навіщо прийшов в їх царство та чи є в нього золоті рігсдалери, щоб сплатити в'їзне мито до скарбниці преславно казкового лісного королівства? Гілки, які стирчали під довгим сучком - носом суворого дерева, дивно нагадували нарізно настовбурчені вуса та рідку борідку начальника прибрамної варти того не надто великого та й не дуже
