Перебираючи старі папери, натрапив на пожовклий аркуш з машинописним текстом під назвою «Правила составления кроссвордов». Він переніс мене в часи «розвинутого соціалізму», коли цензура засобів масової інформації була всеосяжною. Під невсипущим оком цензорів перебували навіть кросворди.
В сімдесяті роки співробітничав я з одною обласною газетою в Росії. Серед інших матеріалів подавав кросворди. Комп’ютерів тоді не було, автори виготовляли «хрестословиці» ручним способом.
Щоб виробники кросвордів не припускалися ідеологічних відхилень, їм в редакціях вручали «правила складання кросвордів». Звичайно, «правила» ніким не були підписані, адже всім було зрозуміло, що цензури, як і сексу, в СРСР нема. Але «правил» належало дотримуватись, інакше робота твоя виявлялася марною.
Ось деякі з правил. В кросворди не допускалися слова хоч якось пов’язані з релігією. Релігія, як і алкоголізм чи наркоманія, вважалася ганебним пережитком минулого, що скоро зійде нанівець. Тож нагадувати про неї не треба.
Не допускалися в кросворди назви хвороб. Радянські люди жили радісно і щасливо. Нагадування про хвороби могло потьмарити оптимізм славних будівників комунізму.
В кросворди не можна було включати прізвища партійних діячів. Резонів тут кілька.
По-перше, кросворди – річ несерйозна, подавати в них імена вождів некоректно.
По-друге, якщо допустити в кросворди прізвища, скажімо, Брежнєва чи Косигіна, то як бути з такими діячами як Хрущов чи Малєнков? Сусідство «праведних» з «грішними» принизить «праведних». До того ж, на прізвища розвінчаних вождів завжди накладалося негласне табу, їх імена в ЗМІ майже не згадувались.
По-третє , «писаки», як називали журналістів партійні функціонери, навчилися використовувати підступний засіб – алюзію. Алюзія – прийом, коли робиться натяк на певні обставини, особу тощо, з розрахунком на проникливість читача. Скажімо, які асоціації могли виникнути у читача, якщо б у кросворді слово «Ленін» стояло близько до слова «ідіот»? Зрозуміло, мається на увазі не назва психічного захворювання, яке вживати заборонено, а роман Достоєвського.
Алюзії в той час були головним болем цензорів. Доходило до смішного. Від Ролана Бикова вимагали змінити назву його дитячого фільму «Увага, черепаха!». Фільм вийшов після окупації Чехословаччини радянськими військами. Черепаха і Чехословаччина – збігаються дві перші літери. До того ж в фільмі є епізод, коли танк ледь-ледь не роздавив черепаху.
Окрім писаних заборон, пильне око цензора, а їм мимоволі ставав кожний працівник редакції, бо від цього залежало його благополуччя, вишукувало в кросвордах і іншу крамолу.
В один з кросвордів під назвою «Літературний» я свідомо втиснув прізвища та назви творів Кафки, Камю, Джойса, Беккета, Пруста. Твори цих письменників – надбання світової літератури. Дехто з них був Нобелівським лауреатом, але їх в СРСР не видавали або майже не видавали, оскільки їх творчість не мала нічого спільного з так званим «соціалістичним реалізмом». Радянські ідеологи вважали, що оті всі «плини свідомості», «самозвіти відчуттів», «драми абсурду», «екзистенціалізм» незрозумілі і чужі радянській людині, вихованій на соціалістичному реалізмі. Що являв собою творчий метод – соціалістичний реалізм, пояснив один радянський письменник: це вихваляння начальства в посильній для його розуму формі.
Кросворд «Літературний» до друку прийнятий не був. Обґрунтування редакції кумедне: занадто багато в кросворді письменників.
Зараз, коли кросворди складають машини а цензори після тяжкої праці пішли на заслужений відпочинок, спостерігається бум кросвордів.
І слава Богу.
Из молодых авторов сейчас мало кто представляет, кокой удушливой была атмосфера в изданиях советского времени.
Цензура, пресловутое ЛИТО, тщательно просеивала сквозь своё сито все подлежащие публикации материалы.
Не были исключением и кроссворды.
Предлагаю статью на эту тему. Правда, она на украинском языке, но, я думаю, им владеет не менее пятой части авторов"Фабулы".