Залізні ґудзики (казка)

зріжуть останній вогненно мідний ґудзик, необхідно було вимовити слова магічного замовляння. Тут же було прописано й саме замовляння. Згризена сторінка, вельми постраждала від цікавості невгамовної мишачої публіки, закінчувалася словами "якщо ж", проте дізнатися, що означало це "якщо ж" і що було, власне, написане за ним, солдат вже не міг.
    Мишеня-солдат поділився зі спритними мишками, що йому необхідні пір'їнка та жмут відьомського волосся. Мишки тут же взялися допомогти, й незабаром у нашого солдата був надійно вірний засіб від поганських чар проклятущої чаклунки.


    Солдат подався назад до палацу, туди, де сумна качечка самотньо блукала дивовижними алеями й заплутаними стежинками палацового саду та захриплий соловей безмовно сумував за нещасно засохлою своєю трояндою. Солдату не довелося знов пробиратися через смердюче гниловоддя, повз огидних карликів і клубок рухливо слизьких, із білими черевцями гадюк, по стежці, викладеній їжачими голками. Мишаче царство виявилося вельми великим королівством, мишки переважно жили в його підземній частині, яка становила собою незліченну кількість нірок, ходів і переходів, на поверхню же (наземну частину королівства) безстрашне мишаче товариство лишень здійснювало відважно обережні набіги. Та оскільки підземні ходи тяглися аж до палацу принцеси, мишачий король взявся доправити туди солдата в найкоротший термін.


    Солдату-мишеняті негайно загнуздали рисистого та жвавого рябого щурика. У щурики були білі лапки, хвостик із акуратно підстриженою білої щіточкою на кінці, дуже зручне шкіряне сідельце та великі, з довжелезними віями, добрі очі. Забачивши солдата, щурик почав радісно гарцювати, наче закликаючи його: "Давай-но, помчимося!" Не довго роздумуючи, солдат почтиво розпрощався з його величністю мишачим королем, її величністю мишачою королевою, численним та успішно зростаючим їх двором, а також добрим і привітним мишачим народом, віддав честь струнко вишикуваній мишачій королівській гвардії та й, не вагаючись, дав шпори застояному щурикові. Жвавим галопом вони помчали по довгих галереях підземних переходів; гнилля, завчасно прикріплене підданими його королівської величності, висвітлювало склепіння безмовно таємничих тунелів і вказувало безпомилково вірний і єдино надійний шлях...


    І ось нарешті мишеня опинилося в саду принцеси, у зів'ялої троянди, над якою тужив безголосий соловейко. Солдат подякував рябому щурикові, пригостив шматочком ковбасного обрізка та й відпустив його назад. Нещасна біленька качечка-принцеса безмовно підійшла до мишеняти, витягнула біленьку, тоненьку шийку та й з сумом глянула йому в маленькі мишачі очі...
    Але наше мишеня знало, що у нього тепер є єдино вірний та надійний засіб від поганських чар невгамовної чаклунки. Ось тільки таке... чим натирати золоті ґудзики мундира?


    Проте, окрім того, що наш солдат був неймовірно хоробрим та відчайдушно сміливим, окрім того, що він був тямущо спритним і чудово кмітливим солдатом, - він, як і годиться всякому справжньому солдатові, був ще безмежно чуйним та беззастережно самовідданим солдатом (до того ж, коли на собі він ловив випадковий погляд чудесних, люб’язно ґречних оченят принцеси, він чомусь по-особливому ніяковів та густо червонів).
    Через те наш добряк недовго роздумував, чим саме натирати йому золоті ґудзики мундира. Діставши з ранця біле (біліше парного молока) пір'ячко, він почав із веселим завзяттям до променистого блиску натирати обидва ряди золотих ґудзиків на своєму бездоганно чистому, солдатському мундирі. Незабаром всі ґудзики блищали так, як не блищали жодні ґудзики на шитих золотом та перлами небачених камзолах з усіх, коли-небудь тільки складених самим пречудесно чарівним і хитромудро вигадливим чином, казок. Тоді солдат дістав свою гостро відточену шаблю та й з радісним молодецтвом бувалого рубаки почав відсікати остогидлі йому ґудзики чаклунки. Ряд за рядом - замість них з'явилися світло срібні, потім вогняно-червоні мідні та й, нарешті, добре знайомі солдатові, старі залізні ґудзики. Отут-то солдат і вимовив чарівні слова самого надійного й дієво заповітного заклинання.


    Щось ляснуло, свиснуло, і качечка, розпрямивши шийку, тут же обернулася колишньою чарівно тендітною принцесою з білим, білішім від молока, личком безневинного янголятка. В саду розцвіла пишним цвітом її улюблена троянда, а соловейко знов завів саму солодку й прекрасно чудесну рапсодію з коли-небудь тільки чутих пісень солов'їного звучання. Принцеса пригорнулася до солдата, обняла його за шию... та й поцілувала... Так-так, мишеня й само не помітило, що знову стало колишнім, самим звичайним і нічим не примітним, неймовірно хоробрим і відчайдушно сміливим, як йому й належить, солдатом. Вся річ у тім, що у неабияк сточеному листочкові з премудро важливої та таємничо незрозумілої чаклунської книги після слів "якщо ж" було написано: "... якщо ж мишеня проявить себе як справжній солдат і пожертвує собою заради порятунку принцеси - тоді чаклунські чари безсилі перед його хоробрістю, і бути йому знову, до кінця його днів - солдатом!"


    Яка метушня піднялася в королівському палаці, коли рознеслася чутка про раптове одужання принцеси. Радість не знала межі. Усміхнені покоївки й фрейліни, кухарки й кухарчуки, швачки та садівники, посудомийки та грубники, конюхи та водовози, пажі та гувернантки, старий палацовий священик та його служка - одним словом усі-усі, навіть невдачливі лікарі та аптекарі (які негайно ж були великодушно прощені), всі були щиросердим чином раді та щасливі бачити свою улюблену принцесу в благополучних обставинах розуму й доброго здоров'я. Солдат також був зігрітий загальною увагою вдячного визнання.  Люд з палацу взагалі вибухнув радісним захопленням загально натхненної втіхи, коли принцеса зволила відкрито й урочисто оголосити, що вони з солдатом вирішили одружитися, що це вирішено остаточно та й що дату весілля обговорено та визначено наперед. Аж тут соловей ще голосніше та з ще більш витіюватою вишуканістю залився треллю нечувано пречудесного солов'їного звучання, червона ж троянда принцеси зацвіла ще пишніше та яскравіше. Наш солдат, відважно хоробрий та сміливий, як йому й належить, солдат, нагадав було принцесі, що він всього лишень солдат і буде звичайнісіньким та нічим не примітним солдатом до геройського закінчення своїх славно войовничих днів. Ах, як ласкаво посміхнулася тоді червона троянда, голосистий соловейко ж затремтів веселою, переливчастою треллю. Фрейліни й кухарки, покоївки та швачки, грубники та посудомийки, пекарі та конюхи, - одним словом, весь-весь двірцевий люд поспішив із радісною готовністю запевнити солдата, що для них любий та жаданий король - нічим не примітний, відчайдушно хоробрий солдат, хай би він навіть ходив у камзолі з двома рядами звичайних, добірно начищених, старих залізних ґудзиків. Ошелешений солдат витріщився на зворушливо прекрасну принцесу. Несподівано підвівшись навшпиньки, вона спалахнула як квітка та й ще раз поцілувала солдата в неголену його солдатську щоку. Яскравим рум'янцем раптового зніяковіння забарвилася щока скромного нашого вояки. Отож справу було вирішено і двір принцеси почав готуватися до весілля.


    О, що це було за весілля! На весілля були запрошені кухарки та покоївки, швачки та фрейліни, грубники та посудомийки, пекарі та конюхи, садівники, водовози, пажі, гувернантки, старий палацовий священик, його служка, лікарі, аптекарі, - одне слово, геть увесь веселий і дружний палацовий люд. Всі ж добірно галантні кавалери та зі смаком виряджені дами, всі принци та кронпринци, всі поважні, достойно поважні генерали марно чекали запрошення, - за них забули й згадувати. Напевне, тому, що у цих іменитих, шляхетних і обізнаних панів навіть посмішка на обличчі, завжди вчасно і доречно, являє знак значущості та й великоможної, гордовитої переваги...
    Але на весілля були запрошені добрі та чуйно привітні мишки - його величність мишачий король, її величність мишача королева, численний їх двір, дами та кавалери, чиновники та канцеляристи, радники та писарі, королівська мишача гвардія, а також весь, незліченно радісний і жваво схвильований мишачий народ із безхвостим канцлером на додачу. Мишки урочисто та й виключно точно прибули на весілля в незліченних, чудернацько оздоблених стрічками та бантиками каретах, візках і возиках, запряжених лагідно слухняними, вправними щуриками. Довгу процесію мужньо охороняв елітний загін мишачої королівської кінноти.
    О, що це було за весілля! На чарівно живописній галявині дивовижного палацового саду були поставлені широчезні столи для палацового люду, поруч були поставлені вузенькими, довгими стрічками набагато менші столики для втішно радіючої мишачої братії. Люди й мишки бенкетували поруч. Спритні, веселі кухарчуки обносили ряди бенкетуючої публіки незліченною кількістю різноманітно делікатних, вишуканих страв. Промови багатослівних здравиць і привітальних поздоровлень переривалися дружнім громом схвальних оплесків. Музика, швидка, жвава музика хвилюючого піднесення й живого танцю зганяла всіх з місця в коловорот руху та щастя. Мишки танцювали з мишками, люди з людьми, мишки з людьми, люди з мишками, - все змішалося й переплелося, розворушилося вихором та й дало добрячого лиха закаблукам. Щоправда, мишки, боячись, щоб спритні кухарчуки, які жваво снували поміж рядів, у необережнім поспіху не віддавили їх довгих хвостиків, намагалися триматися подалі від столів та ближче до центру танцювальної галявинки.  І лише старий канцлер мишачого королівства, нічого не побоюючись, хвацько витанцьовував де завгодно, - адже у нього, у канцлера, довгий хвостик був давним-давно відкушений недобрим і безсердечно жорстоким рудим котом...


    Відьма теж хотіла потрапити на весілля. Вона знов стала зігнутою в дугу, з брудною торбою за спиною горбатою старою, у якої було довге-предовге розпущене сиве волосся в ковтунах та злії-презлії, червоні гнійні очі. Але солдати двірцевої охорони не пустили її, слушно зауваживши, що для того щоб бути щасливим, зовсім не обов'язково отримувати подарунки від старезної відьми,- звичайному солдату цілком вистачає своїх, двох рядів блискучих, сумлінно начищених солдатською рукою залізних ґудзиків.