Вiзарунки між зірками ведуть нас в нікуди,
розсіявши пил зоряний, я бачу міста,
захололі від полум\'я великого творiння,
з можливістю для кожного рахувати роки,
і ти лежиш не гола, а просто не одягнена,
втрачаючи краплі литі з тіла без сліду,
сяйво, сяйво, нас жене всіх у вигнання,
і вітер сонячний несе долі на листях,
ніхто не зупинить мазки мiфiчного пензля.
|