Тамiла Пiроженко
Спогад
Місяць завис над моєю хатиною.
Зорі мигтять, мов коштовні перлини.
Згадую, як я малою дитиною
Думкою в небо незвідане лину.
Там, на безмежних, далеких просторах
Всесвіту, людством іще незбагненного,
В мріях моїх існували потвори
З вдачею ангела й розумом вченого.
Місяць по небу котився поволі.
Зорі велично і гордо мигтіли.
Мовчки дівчисько дивилось на зорі.
З ним говорити вони не хотіли.
