Жити сили вже не стало
В телевізорі – «Дістало»,
Нерви зразу натягнулись у струну.
Д…пу відірву від крісла,
Хоч не був артилеристом,
Та науку воювати осягну.
Мила, правда, я поїду на війну!
 
В окулярах слабо видно,
Простатит, холера, стидно!
І частенько забуваюся – склероз.
Прощавайте, сестри-брати,
Я піду до військкомату,
Хай мене там зарахують хоч в обоз.
Медкомісія заключить – сколіоз.
 
Стану, як теля, покірний,
І життя полишу мирне,
І хоч тут мені жилося, як в раю,
Мила, я навчусь стріляти,
Хоч не бачив автомата,
Душу добрий Бог простить мою,
Хоч навряд чи я кого колись уб’ю.
 
Воювати справно буду.
Вибачайте, добрі люди,
Що від вибухів тремчу, як жовтий лист.
Я узую нові берці
І без трепету у серці
У окоп засяду під снарядів свист,
Хоч найперший я у світі пацифіст.
 
Видавати не годиться,
Бо військова таємниця.
Я потраплю в сектор «М» в розпал війни.
У штани напхаю вати –
І одразу воювати.
Не помітять люди, Боже борони,
Що покірний ваш слуга… наклав в штани…
 
Падав сніг чи дощик крапав, -
Розгорну військовий прапор.
Хоч грязюка всюди чвакає «буль-буль»,
Вийду я у поле чисте,
Хай дрижать сепаратисти,
Встану я на повен зріст під свистом куль,
Їм в обличчя прокричу, що п_тін – х… нуль!