Произведение «Нiмуха...» (страница 1 из 2)
Тип: Произведение
Раздел: Переводы
Тематика: Переводы
Автор:
Баллы: 8
Читатели: 841 +2
Дата:

Нiмуха...

       Ми їдемо з дідом по селу. Величезний, мурий битюк, неквапливо і з гідністю переставляє свої монументальні, підковані поблискуючими на сонці підковами копита, мляво помахує хвостом, відганяючи всяку насекомую дрібницю. А у возі великiй зелений оберемок свіжоскошеного сіна, і я лежу на животі, втягуючи ніздрями тайгові, густi, як мед, запахи літа. Біле сонце в зеніті, гріє мою кошлату верхівку. Вибілює волоссячко на голові.
       Дерев'яні колеса  металевими ободами постукують, упряж ременями поскрипує, битюк важко зітхає, дід про щось думає і вітерець перебирає його велику огрядну бороду, руду по краях і сиву в центрі. На голові у нього полинялий картуз з полотняним козирком і широкими полями. Ми з ним їздили на наші покоси, дивитися чи все вже готове до косовиці? Все готово. І тому завтра почнеться покіс. А це більше двох тижнів напруженої роботи для дорослих і цікавого життя для нас, хлопчиків.

       На лавці біля садочку, біля розлогих диких яблук сидить стара баба, спираючись на сучкувату, відполіровану дотиками мозолястих рук ключку. В селі її всі називають – бабка «нiмуха». Обличчя в неї стемніло і зморщилося від часу, і тільки маленькі оченята ледь помітно, тьмяно світяться в западинах очниць. Велика, темна хустка так щільно огортає її голову, що нічого крім очей і крючковатого носа більше і не видно. Дід статечно киває їй головою проїжджаючи повз, і вона у відповідь йому низько, але з гідністю, нахиляє голову. І ще потім довго дивиться услід, нашої неквапливо віддалюваною возі.
       - Діду, а чому вона німа? – запитую я спину дідуся.
       - Говорити вона не може, тому як глуха з самого народження. Сказати, то вона може, так не почує, що сама сказала. Нічого не чує, хоч закричись, хоч у дзвін над самим вухом бий, - і помовчавши додає, - сусідами вони раніше у нас були.
       Затиснувши віжки колінами, дід витягує кисет і діставши з нього порвані на рівні частини смужки газети, починає загортати самокрутку. Він називає її – цигарка. Спочатку згинає смужку корытцем. Потім сипле туди подрібнений тютюн і наслюнявив краєм язика, щільно скручує в трубку, обов'язково зім'явши кінчик цигарки, щоб тютюн не обсипався. Коробок сірників у нього в спеціальному футлярі. Це такий срібний пенал, в який вставляються сірники. На ньому з обох сторін вирізи під чиркалку. Тому сірники в кишені не мнуться. Густий дим від цигарки відразу ж закриває віз. Це тобі не магазинні цигарки, тут і міцність і головне запах який...! Тютюн потріскує, дід курить, думу думає, ща щось розповість. Начебто для мене, а насправді це він так з собою розмовляє.

       - Сусідами вони у нас раніше були. Давно. Мій батько і її батько Петро навіть начебто дружками були по молодості. Вона старше мене років на дюжину, а то й більше. В родині у них шестеро дітей було. Значить – Ванька старший, друга Марія. А хто третій... хто ж третій? От і забув уже, - дід скрушно хитає головою, - та яка до бісу разниця, шестеро їх було загалом. Жили вони заможно, великим двором. Що ти! Одних овець сорок штук весь час тримали. Та свиней десяток. Корови були. Але головний козир у нього був іншої масті. Він до смерті любив коней. Був у них табунок, найбільший в селі, вісімнадцять-двадцять коней. У нього одного в повіті були інохідці.
       Інохідці, вони рідко народяться. Але вже якщо попадеться такий жеребець, то швидше його коня в усій окрузі не знайти. Тому як при бігу вони відштовхуються двома ногами відразу і по черзі ліворуч і праворуч. Ось і Петро, якщо помічав, що яке-небудь лоша  при бігу на інохідь збивався, відразу ж відбивав його від отари і цілий рік він у нього ходив зі зв'язаними ногами поки не звикав остаточно. Ноги він йому пов'язував попарно – ліву передню з лівою задньою, а праву передню з правої задньої. Мотузками за півтора аршини довжиною кажная. Помучиться жеребчик один день, та й звикає потім ходити як рота солдатів, з однієї ноги. А потім і бігає вже так. Але це не всякого коня так  навчиш, а тільки у яком це закладено. А вже коли потім і захочеш та назад не переучишь. І ніякої йому потім вози, а тільки під легким сідлом, і то не сам господар, а хто легше. І беріг він такого жеребчика пущі очі. Сам голодний спати лягає, а його погодує, овес завжди самий добірний йому.

       Влаштовувалися в ту пору в місті біги. З половини губернії вважай конярі з'їжджалися.  І кожен міг свого коня виставити. За коня ставили одну зелену. Хто програв, той і втрачав три рубля. А головною нагородою був приз – скринька така, коробочка з срібла з замочком, ніби під тютюн, тому як під гроші мілкувата. Ну так скринька хоч і дорога, та не для того мужики туди їздили. А було там, багато купців кажуть у ту пору. І в якому вже не пам'ятаю році, коня який виграв..., батько мені розповідав, купили багаті купці, аж за тисячу рублів! На розплід означає. Ну, у нас звичайно так дорого не чули. Але рублів за п'ятсот, а то й за сімсот інохідця продати було можна! А другого та третього коня теж дорого купували. Хоч і не за стільки. А корова коштувала в Мінусинську – п'ять рублів! Ось і полічи, скільки корів за одного інохідця можна було купити. Дуже хотів Петро хоч раз, перший приз взяти, а хоч і другий приз, теж шану. Самодурный він був, гордий!
       А стежила за всім тим господарством сім'я, дівки значить так баби. Господар сам з синами весь час то в тайзі валить ліс, то на ріллі поле раскорчевува. Баби кожна замість коня працюють, а мужики і більше того. Від роботи мужики аж особами почорніли. На вигляд подивишся голота-голитьбой, штани і ті діри всi. Гріх просвічує крізь штани. На вулиці якого жiнка якщо зустріне, то тільки плюне, прости Господи! Землі ж навколо було багато, бери не хочу. Працюй. Ні, ну на свято, є в скринях напевно що надіти. Так от, тільки свят у них ніколи за все життя не бувало. Баби тільки коли на різдво та на паску в церкву сходять, в намисті та в червоних черевичках. А мужики ті молилися в лісі та в полі - на сокиру, та на розжарений леміш.

       Ох і гарна у них «нiмуха» дівка вродилась!  З малолітства така була. Волосся густі, як льон. Очі великі, зелені. Батько обличчям у ведмедя, так і мати ряба і веснянкувата, а вона ну чистий ангол. Я її запам'ятав, коли вона вже дівкою на виданні була. Гарна дівка, висока, все бабине при ній, і ноги і руки і все інше! Мужики прям як мухи прилипали, а ось ти, німа! Мені брат розказував, що коли вона була маленька, то весь час ходила до вікон школи. Дивитися, як інші псалтир читають. Стане і дивиться, довго – довго, потім заплаче і втече, а чому ніхто не знав. Прикро їй і гірко видно було, що боженька її так покарав. Не розуміла за які гріхи. Красива дівка була, що й казати! – і дід надовго замовкає.

        Женихів то в неї багато було, хоч і німа. Їй будь яке плаття личило. Хоч саму рванину з мішковини. А як піде по вулиці, так і забудешся дивлячись на неї. А та рванина і красивіша їй була, таке тіло засмагле таке туге, пальцями не вщипнути. Та батько не видавав її довго. Вичікував. Шкода було йому таку працівницю з дому відпускати. Це вона ж вважай половину роботи по дому робила. Віддав потім за такого дурня, якого світ не бачив. І це знову ж таки, за те що той майже без приданого погодився взяти, у самого сім'я була заможною. Щоб він маленьким здох! Ох і намучилася вона потім з ним. І бив він її, і з дому на мороз з дітьми виганяв. Ось що значить жiнка! Сильна ж вона, захотіла б так одними руками придушила б злидня, а вона все терпіла, жiнка одним словом.
       І ось сидимо ми біля будинку на колодах, хлопчики років з десять все. Свистульки з шелюги собі стругаємо. Раптом, що таке? Шум, паркан десь тріщить. І раптом ворота ламаються і з сусіднього двору на вулицю скаче табун коней. Це ми вже пізніше дізналися, чого вони збунтувалися. Під інохідця був зроблений батіг, з срібною дробинкою на кінці. Так-то господар ніколи не бив своїх виставних жеребців. Але батіг на всякий випадок зробив. Щоб коли будуть скачки, не схибити, на крайній сказати мені випадок. Для самого кінця останньої версти.  
       Та й випробував один раз на жеребці! З тих пір жеребець як почує свист батога, так зразу на диби, і сам чорт його нічим не зупинить. Чи боявся або більше лютував. Хто його знає? Деколи у коня норов що у людини, знищить копитом на смерть. Ось на цей раз йшов старшої Ванька, візьми та й лясне його батогом легенько, ніби пожартував. Ох і замайорів жеребець! Відразу встав на диби так і копитами всю огорожу в тріски і розніс. І всі однолітки і кобили як прив'язані за ним. За ватажком. А він біжить швидко і не наздогнати його і не зупинити. А як зупиниш такого вигуляного жеребця? В ньому сили не вичерпано а злості не міряно! Це ж хто попадися на дорозі, відразу покалічать і самі покалічаться. Скільки таких випадків було, то в льох впаде інший жеребець, переламається весь, то жердиною пах проткне. Не зупиниш, неодмінно що-небудь зроблять.

       А ось і до слова сказати, ніби й був він потвора не розумна, а теж з серцем. Гордий він був жеребець і норовливий, міг іншого жеребця і копитом вдарити і кобилу неслухняну за холку куснути для порядку. А ось до матері своєї, кобили Білухи лестився. Приведуть її бувало в загін. А вона після тайги вимучена вся, заморена. Днями сутунки тягає. Підійде до нього, голову на шию йому покладе і задрімає так надовго. А він притулиться до неї і стійко терпить, чекає коли мати прокинеться. Інакшому кому і доторкнутися не дасть. От і говори після цього, що розуму у нього мало. Це не розуму мало, це злості на людей багато. Ось і скаче по вулиці вовком, волю шукає!

       Як побачив народ цю справу, так і в розсипну кинувся. Похапали баби дітлахів та у двори. Це ж таке треба бачити! Двадцять коней щодуху по всій вулиці несуться, на всю ширину, з-за пилу ніг не видно. Одні морди, вискалені зуби як пальці у мертвяка. В один момент пробігли вулицю. Біля млина круто розвернулися і назад, але вже так швидко, що одні хвости і свистять батогами за вітром. Тільки земля тремтить, за версту чути, і що шкалики в шкапчику задзвеніли і вода в діжках пішла колами. Наче землетрус якийсь.
А нiмуха в цей час воду в баню носила, на іншому кінці вулиці зі своєю невісткою. Колодязь був у них у дворі, так вони роздяглися трохи не голи, в самих мокрих спідніх, полотняних сорочках, носять воду. Обливаються, балуються, ну дівки молоді, зрозуміло. Невістка почула шум, на вулицю вийшла а там нікого немає. І тільки табун несеться. Забігла у двір, нiмусі як може пояснює, а та одразу і не зрозуміє. А коли збагнула, в чому і була, вибігла на вулицю і стала серед дороги, підняла руки.
       Хто бачив це, перехрестився. Все, смерть тепер дівці! А табун мчить і не думає зупиниться. Все ближче і ближче. – Тікай, - кричать їй з усіх дворів! Та куди там! Вона ж нічого не чує. Ну, а як накрила її хмара пилу так і подумали що дівка пропала. І замість нареченого буде їй тепер модриновий хрест, та холодна могила.
       Але ні, ти глянь! Дивляться люди, а табун зупинився! А як пил спав то стало видно - нiмуха поруч з жеребцем і гладить його по шиї і треться головою йому по щоці. А він гарцює на місці, наче хоче втекти і ніби не може, наче прив'язаний.
       А вона гладила його гладила, та все тихіше і тихіше, а він все спокійніше i спокійніше. Тільки часто здригається,


Оценка произведения:
Разное:
Реклама
Обсуждение
     05:11 16.12.2015 (1)
1
Это на какой мове нагутарено?
     07:42 16.12.2015
А ты д. Петя из казаков что-ли? Слова непонятные придуманные вставляешь "нагутарено".
А написано на моём родном и любимом украинском языке! Которым я прекрасно владел до десятилетнего возраста!
Вот и решил под старость лет вернуться к истокам. Память души и сердца, так сказать...!
Удачи!
Реклама