Нiмуха...

ніби блискавки у нього по тілу пробігають. І нарешті, уже зовсім заспокоївся. І жеребці молоді завмерли як статуї, дивляться уважно. А кобилки дивлячись на це, вже смачну травичку по узбіччю щипають. Ніби як і немає їм тепер справи, до цієї жереб’ячої біганини. Так вона його заспокоїла. Однією рукою тримаючись за гриву, стрибнула на нього прямо з землі. Ноги тільки красиві підігнула під себе, сорочка-то зовсім коротка. А він тільки голову круто повернув, наче в коліно її поцілував! І долоньками легенько направляючи його, так і повела весь табун додому, тримаючись за гриву. Ось тобі й дівка, порозкривали роти наші волохаті мужики. Не злякалася! А ну, не зупинись жеребець? Мабуть слово яке знає!

       А яке там слово? Вона ж німа! Так і поїхала, сорочка мокра, облипла її всю, засмаглі ноги, лінія фігури як раз під породистого коня, зелені очі й волосся, як грива на вітрі. Ох і гарна ж дівка була! Найкрасивіша в селі! – задумливо дід замовкає і дістає з кишені кисет, щоб закрутити нову цигарку....