Людмила Олейник-Зданович
ПРОПАЩА ЖIНКА...
Коли б мене хто запитав,
Чи я завдячна власнiй долi?
Я вiдповiм: живу в неволi,
Якоi ще нiхто не знав!
I стала я пропаща жiнка:
Мене кохання затягло,
Неначе дощову краплинку,
Пiд сонця вогняне крило.
Я-довгий сон на твоiх вiях,
Твоя надiя i печаль.
Твоя палка,бентежна мрiя,
Твоя невичерпана даль.
Давно себе я вiдчуваю
Дзвiночком у руках твоїх.
I так тих рук завжди бажаю,
I пропадаю я вiд них...
Якби мене хто запитав,
Чи я завдячна власний долi?
Я вiдповiм:живу в неволi,
Якоїi ще нiхто не знав!
https://fabulae.ru/poems_b.php?id=391281
| Помогли сайту Реклама Праздники |
Уверен, что и автору стихотворения Людмиле понравится тоже.