***
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
чиясь душа, прозора при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...
***
Ледышки в вёдрах кружат в звонком танце,
Село в снегах, зависли тишь да глушь.
Вздыхает груша, согревая пальцы,
Наверно сняться горсти спелых груш.
Во сне июль и серебрятся грозы,
Прозрачные, как марево свечи.
А слёзы окон скованы морозом
И улетели в ирий рогачи.
Дождя и снега наглотался дымник,
Плетень упал - что проку городить?
Жив дом, забытый памятью в пустыне,
Но летом он под грушею сидит.
И дом, и груша, и плетень, и дворик,
И сухостоя хрупкий чёрный лёд,
Тоскуют о былой прекрасной доле.
По тропке только снег теперь идёт...
|
