Едуард Богуш
Повернене щастя
Сцени з сучасного сільского життя
Зриваю яблука, зриваю,
Воно налитеє висить.
Зриваю, і під сонцем таю,
Що світлом залило весь світ.
Скрізь прижмурнілиї повіки
Жовтогарячим розлилось...
На яблуках самі запіки,
Як поцілунки від когось...
Іду до хати через поле,
Дивитись болісно очам,
А яблука в моїм подолі
Прижмурюються кошеням...
П'ЄСА
Дійові особи
Оксана Шибко – жителька села Лозовий Яр
Василь Шибко – син Оксани
Семен Адамович – голова сільради
Дмитро Іванович – дачник
Дід Михайло – сусід Оксани, пасічник
Олена – дівчина Василя
Петро – товариш Василя
Іван – товариш Василя
Панько – колишній товариш Василя
Грицай – колишній товариш Василя
Катерина – мати Олени
Макарівна – сусідка Оксани
Ганна – сусідка Оксани
Наталка – дочка Олени
Дія перша
Картина перша
Село Лозовий ЯР. Вечоріє.. Хата та двір Оксани Шибко. Мукає теля, гомонять індики, гуси та квочка. Чутно, як у хліву хрюкає кабанчик. У двір заходить син Оксани - Василь. Він більше десяти років не був вдома. Василь з цікавістю ходить по двору і все пильно роздивляється. З хати на ганок виходить мати Василя.
Василь: Мамо!
Оксана: Синку! Невже ти! (від несподіванкиі сідає на ганок)
Василь: Я мамо, я. ( сідає поруч і обіймає мати )
Оксана: От, добре! Почув мене Господь!(хреститься та плаче ) Де ж ти, синку, був? Не писав, не дзвонив… Любий синочку! Як мені тебе не вистачало.
Василь: Так вийшло, мамо, простіть мене.
Оксана: І чого тут про тебе не казали... Я нікому не вірила. Знала, що добрим людям ти лиха не скоїв, а раз так, то Бог простить, чуяла що живий, знала, що повернешся, мій синочку! Як же ж ми на тебе чекали. Всі очі продивились.
Василь: А де батько? Поїхав кудись?
Оксана: Нема більше нашого батька. Вже три роки як помер. А через рік після батька і твій собака Цезар теж, так що одна я залишилась тебе чекати.
Василь: Як помер? Батько ще ж молодий був!
Оксана: Кажуть серце не витримало. Як косив, так і впав серед поля. Лікар казав, що помер майже миттєво. Не сумуй, синку, батька не повернеш. Таку смерть Господь тільки своїм улюбленцям посилає, мабуть він заслужив... А мені наче хто підказав з ранку, що ти приїдеш, я всю хату прибрала, вареників з вишнею наліпила. Вишня в цому році наче виноград.
Василь: А я ходив на дворі, все роздивлявся, бачу буда порожня, клуня теж майже порожня та й на верстаку ніхто не працював … от серце біду і почуяло.
Оксана: Що Бог дав те і маємо. Пішли у хату. Я тебе почастую, відпочинеш з дороги, свіжу сорочку вдягнеш. Ти чим приїхав?
Василь: Автобусом.
Оксана і Василь заходять у хату. За парканом на вулиці зузтрілись дві сусідки.
Макарівна: Ганно, чула новину?
Ганна: Яку?
Макарівна: Невже не чула? Василь Шибеник повернувся! Рябуха корову перепинав та бачив, як він полем від траси йшов, мабуть з автобуса.
Ганна: Оце так новина! Що ж тепер буде? Побіжу до Лисовських. Олена мабуть не знає, що Василь вдома. Оце кіно!
Макарівна: А може нічого й не буде. Хто зна яким він прийшов, може "був козак, а став ніяк". (Ганна уходить) Піду ще на тракторну бригаду. З такою новиною можна все село оббігти.
Картина Друга.
Гасне світло. Пізній вечір того ж дня. На сцені та ж сама декорація. Десь далеко співає радіола. Світить ліхтар з вулиці та вікна хати. У Оксани та Василя гості. Відкриваються хатні двері і гості виходять на двір.
Дмитро Іванович: А что толку? Ходил я к участковому. Во-первых, пойди его для начала поймай, если он один на четыре села, а во-вторых, отшил он меня самым неприглядным образом. Знаешь, что он мне ответил, раз вы дачник, то увозите свои вещи в город, некогда мне охранять ваши подушки и вилки. А я ему, да плевать мне на вилки - ложки, у меня саженцы воруют, или мне саженцы тоже на зиму выкапывать и
домой забирать.
Семен Адамович: А він що?
Дмитро Іванович: Что , что … руками разводит и удирает от меня, ну типа очень занят и еще прозрачно так намекает, что никто меня не заставлял покупать дом в этом селе.
Оксана: І в кого тільки рука піднялась на ваші садженці. Синку, Дмитро Іванович тут усьому селу і виноград розплодив, і дерева правильно навчив обрізати, і усім підвої на яблуні та груші наробив. От і на нашій яблуні біля городу аж чотири сорти яблук росте. Стільки добра людям зробив, і всеодно якісь негідники і в хату залізуть, і в садку лиха нароблять.
Дід Михайло: Порядку як не було, так і не буде. От при Сталіні, коли...
Семен Адамович: Та чули ми про ті порядки. Згадайте, як ви при Сталіні на торфовидобутку трохи Богу душу не віддали, від холоду та голоду.
Дід Михайло: Тоді усім було важко і робітникам, і керівництву, але порядок був! Не те що зараз - кради скільки можеш, тільки в паперах правильно запиши.
Семен Адамович: Ага, ви це дітям розкажіть, які без батьків залишились заради цього порядку! Да, при Сталіні вас за ваш же мед і посадили б, щоб не були такі розумні.
Дмитро Иванович: Хватит, брек! А то ишь, сели на любимого коня, не наспорятся никак.
Оксана виносить з хати та ставить на теслярському верстаку горілку та закуску.
Оксана: Сідайте, гості дорогі. Василь, візьми лаву, підставляй ближче. Наливайте, пригощайтесь.
Всі сідають біля імпровізованого столу.
Дід Михайло: Добре що на двір вийшли, тут хоч якийсь вітерець.
Василь: Вечір гарний... Дмитро Іванович, а як ви до нашего села прибились? Ви ж наче росіянин, чи як у нас кажуть москаль.
Дмитро Иванович: Да какой я москаль. За всю жизнь и в Москве то никогда не был. Родом я из под Пскова, а службу проходил в Чернигове. Ну и… как часто бывает , в одно прекрасное увольнение, путем точного попадания карих девичьих глаз в открытое для любви солдатское сердце, навсегда остался на Украине.
Семен Адамович: А за рідними, батьками не скучили?
Дмитро Иванович: Раньше часто к ним ездил, а вот теперь думаю, как бы это своих стариков ближе к себе переселить. И мне спокойнее, и им возле внуков да правнуков веселее будет, опять же под присмотром. Если я их тут поселю, обижать не будете?
Семен Адамович: Як кажуть в Росії "милости просим" . Чиє б теля на городі не гуляло, а як на нашому городі - то це наше теля. Приймемо як рідних. Та чи зможуть вони у селі жити?
Дмитро Иванович: Они у меня колхозники, всю жизнь в деревне прожили. Там под Псковом такое же село как и у вас тут, вот правда землица победнее будет, таких черноземов у нас нет. А сады, пожалуй вашим не уступят, сады там любят.
Семен Адамович: Незабаром жнива. Весело буде.
Дід Михайло: Та яке там весело. Як дощу не буде, то не буде чого і збирати. У травні самі дощі йшли, думали усе погниє, а тепер місяц така спека, що ховайсь. Я так скажу: що у травні не погнило, то зараз спалить.