Олена: Так, Наталці потрібний батько, але нормальний батько, а не бандит і хуліган, батько який буде жити з нами, любити нас, а не тікати з села при першій нагоді, чи сидіти по тюрмах. Я тому й прийшла, щоб раз і назавжди сказати: не турбуй нас, і про все що було між нами ніколи не згадуй. Для мене ти гість у цьому селі, а гостей вітають поважають, але не більше. Вважай, що я тебе привітала, на цьому прощавай.
Василь: Зачекай, дай хочаб по-людськи вибачитись... Вибач, того разу я зовсім втратив розум, і хоч нема мені ніякого ... все одно вибач. Я дуже хочу, щоб ти була моєю жінкою а Наталка дочкою.
Олена: Вибачити?!... Що ж це можна, що було те було, образи на тебе не тримаю, але про мене та Наталку забудь.
Василь: Не кажи так, не забирай надію.
Олена: Не знаю, що ти будеш робити, твоє діло, мені байдуже, всі почуття, що колись були ти вбив за один раз. І повторюю, живи як хочеш, а нас з Наталкою не чіпай.
Василь: Так почуття все ж були?
Олена: Прощавай.
Василь: Зачекай!
Олена хутко йде. Василь стоїть розгублений, не знає що йому робити. Чутно гуркіт трактора. Гуркіт наближається. Тракторні фари із куліс яскраво висвітлюють Василя і криницю. Якась тінь стрибає з кабіни трактора і підходить до Василя. Це Грицай колишній друг Василя.
Грицай: Кого я бачу! Василь Шибеник усім своїм тілом!( махає рукою) Панько, ідино сюди. Бач, кого лиха до нас занесла.
З трактору вистрибує ще одна постать і підходить ближче.
Панько: Василь! Дружбаняро! Радий тебе бачити без петлі на шиї.( Василь не дуже радо, але потискає руку своїм колишнім товаришам)
Василь: А ви чого такі п'янючі серед ночі на тракторі вештаєтесь? Так і до біди не довго.
Грицай: А ми з "Боротьби" їдемо. Там один хлопець з армії прийшов, так ми йому нову прописку оформляли.
Панько: Ти як, назовсім? Виставлятись за нову прописку будеш? Чи, рикошетом, далі в місто?
Василь: В селі, мабуть, нікого не залишилось, хто б не запитав мене про місто.
Грицай: А все ж таки?
Василь: Ні в який город я не їду, і не сподівайтесь. Я повернувся і відтепер все буде так, як до мого відїзду.
Панько: Е-е-е ні-і, корифан ти мій дорогенький, хочеш тут жити, будь ласка, твоя справа, але сиди собі тихо та не висовуйся. Тепер твій номер шістнадцятий. Всі питання на селі вирішую я, твої часи вже пройшли.
Грицай: (до Панька)Чого це ти вирішуєш? Ми вирішуєм.
Панько: Так, ми з Грицаєм. Ні Ливоніха із своїми синами, ні Семен Адамович у наші справи не лізуть, і тобі раджу - сиди тихо.
Грицай: Он, Олена, мабуть, тебе чекала, то нічого, що трохи не дочекалась, все одно, іди до неї під спідницю.
Панько: Як там у фільмі про біле сонце : " Гарна жінка, гарний дім, що ще треба щоб зустріти старість".
Василь: Хлопці, щось я не розумію. Ви мені наче погрожуєте, чи що?
Панько: Радимо, радимо, козаче, погрожуємо ми інакше.
Грицай: Батько твій вже по лобі получив, щоб у чужі справи п'ятака не совав. А треба то і тобі довідку про непрацездатність намалюємо.
Василь: Так ось хто батька побив ( коротким різким ударом Василь б'є Грицая і той мовчки падає. Панько кидаеться на Василя, але той легко кладе його на землю і вивертає руку так, що там трохи хруснуло).
Панько: О! (застогнав від болю).
Василь: Хлопці, я вас слухав дуже уважно, а тепер ваша черга слухати мене. За мого батька ви вже отрималили, а якщо я вирішу що цього замало то згодом докладу більше, це по-перше, по-друге, у селі я буду робити все що мені заманеться і без вашого дозволу, по-третє - ні другим ні третім, а тим більше шістнадцятим номером я ніколи не був і бути не збираюсь. У своєму селі я як був першим так навіки першим і залишусь. А тепер головне - передайте усім своїм друзям п'яницям ще раз почую, що хтось, десь пограбував стару бабу - накажу, сильно накажу. А тепер геть з моїх очей, поки я вас не покалічив.
Василь відпускає Панька. Повільно, тримаючись за забите місце, встає Грицай.
Панько: Ти тут хоч як своїми кулаками крути, а все одно по-твоєму більше ніколи не буде. Я краще здохну, а під тобою більше ходити не буду.
Василь: А це вже як пан побажає. У нашій фірмі повний сервіс.
Грицай: Ми один раз на тебе капкан знайшли, знайдемо і в другий.
Василь: Так це ви на мене донос писали? Ах ви ж...
Панько та Грицай тікають.
Василь: Так ви ще й зрадники! Мало я вас в дитинстві лупцював. Ну знайте, так вам це не минеться...( чутно, як швидко від'їзжає трактор) Да-а, чого я тільки не думав про своє повернення, але такого... і дочка у мене, і криниця не чарівна, і село вже не те! ... Ну, хлопці, давно мене так ніхто не дратував. Я вам покажу хто в селі хазяін.
Кінец першої дії.
Дія Друга
Картина перша
Пройшло два місяці. День. Двір та хата Оксани Шибко. Оксана порається по хозяйству. У двір заходить Катерина Лисовська, мати Олени.
Катерина: Доброго дня, Оксано. Я до тебе.
Оксана: Здрастуй Катерино. Проходь у хату, я зараз курям їсти насиплю .
Катерина: Та я на хвилинку, тут у затінку на лаві сяду.
Оксана: Сідай.
Катерина: У тебе помідори у цьому році, як, були?
Оксана: Так, гарні і багато, тобі дати?
Катерина: А у мене всі почорніли. Повиривала та повикидала. Ти, кажуть, їх обрізаєш та прискаєш чимось?
Оксана: Це дачник, Дмитро Іванович, навчив. Обрізаєш більшість пасинків, щоб сонце на плоди попадало, і ще прискаєш рази два - три бордоською суміш’ю. Він, правда, ще підв'язує їх до дротикив, але нема коли цим займатись. А коли не прискала, то і у мене чорніли.
Катерина: Дивно, ні я, ні мати моя помідори нічим не прискали. Звідки у нас ця фітофтора взялась.
Оксана: Я й гурки зараз прискаю. Добре, Василь прискача полагодив. Тепер і жуків травити і помідори прискати гарно.
Катерина: Так, Василь, як твій Михайло, покійний, - на всі руки майстер.
Оксана: Оце, як приїхав ще й дня дома не всидів. Зранку піде сіна накосить, старе поскирдує, по дому чогось полагодить, потім на мотоцикла і по справах.
Катерина: А куди він їздить?
Оксана: І у город, і до Ливоніхи і до хвермера. У Ливоніхи, чула, посеред поля комбайн зламався. То Василя мого кликали, разом із її синами за добу відремонтували. І у хвермера він ремонт двигуна на його "волзі" робив.
Катерина: Без діла не сидить, це добре ... Та я до тебе не по помідори зайшла. Хотіла попитати, Оксано, як далі жити будемо.
Оксана: Це ти про що?
Катнрина: Олена мені тільки вчора все розповіла. Я навіть чоловіку нічого не казала… Здається, ми з тобою наче родичі. Одна онучка в нас на двох.
Оксана: Ось ти про що! Мені Василь теж все розповів. Давно я приглядаюсь до Наталки і весь час вона мені Василя нагадувала, але про таке щастя навіть не мріяла.
Катерина: Те, що онучці рада - спасибі, але, що далі робити?
Оксана: Що робити, що робити... Василь хоч зараз під вінця, так Олена ж твоя не хоче.
Катерина: А знаєш чого не хоче?
Оксана: Хіба Олена нічого не казала?
Катерина: Несе якусь маячню про загублені почуття, але чую щось приховує. А Василь не казав що в них там сталося?
Оксана: Казав.
Катерина: Ну, поділись з родичкою, бо я щось стара стала, сама дотумкати не можу.
Оксана: Не знаю... може Василь і не хотів би... але твоя правда - родичі ми і є родичі. Скажу тобі як казав він, слово в слово, а ти вже сама думай, так воно було чи ні. Після друго року війни, випала Василю нагода поїхати у відпустку. Тоді карна справа на нього ще не була закрита, але він таємно приїхав у рідні місця. Зупинився у "Боротьбі". Щоб нас з батьком не підводити, нам звістки не дав, а до Олени когось послав. Приїхала вона до нього на таємне побачення та стала умовляти піти у міліцію. Він россердився, вони посварились і вона почала збиратись до дому. Ну і тут, як він каже, наче якийсь біс у нього вселився. Не знаю, як би це по-м'якше, корочше, взяв він її силою та одразу ж назад в армію і поїхав. Навіть повністю відпустку не відгуляв... Він і досі кляне себе за цю ганьбу, навіть думає, що Бог за це його і покарав, бо чотири роки в полоні просидів.
Катерина: Тоб то, тікав від одної тюрми, а попав в іншу.
Оксана: Мабуть, від долі не втечеш.
Катерина: Так кажеш, Василь хоч зараз годен одружитись?
Оксана: Якби Олена дала згоду, не те що пішов, побіг би.
Катерина: І що ж мені з Оленою робити? Горда та вперта, як її батько. І відчуваю - пішла б вона за Василя, але куди ж там, скривдили! Треба цей льодяник розтопить.
Оксана: Не треба нам лізти туди. тільки гірше зробимо. І так слава Господу, діти при нас, онучка теж і всі живі здорові.
[justify] Катерина: Мабуть, твоя правда... А нічого, як я запрошу Василя допомогти нам дрова попиляти? Та й ти, як збереш кукурудзу зви Олену качани чистити. А в цей час будем
